— Дівчина гарненька, — визнав Зет, — і, звісно, вона не зможе встояти перед моєю неперевершеністю. Однак, на жаль, я не можу залицятися до неї зараз.
Він тицьнув вістрям меча в груди Лео, і той відчув, як мороз огортає його сорочку, змушуючи шкіру німіти.
Коли б він міг розкласти Фестуса. Йому потрібна якась підтримка. Але на це знадобиться декілька хвилин, навіть якщо він дотягнеться до кнопки, а на шляху у нього ще два божевільних з пурпуровими крилами.
— Убити його зараз? — запитав свого брата Кал.
Зет кивнув.
— На жаль, гадаю...
— Ні, — наполіг Джейсон.
Його голос був досить спокійним, але Лео подумав, що той готовий хоч зараз підкинути ту монету й перейти в режим гладіатора.
— Лео всього лише син Гефеста. Він не загроза. Пайпер — дочка Афродіти. Я — син Зевса. Ми на мирному...
Джейсон запнувся, бо обидва з Бореадів раптом обернулися до нього.
— Що ти сказав? — наполегливо запитав Зет. — Ти — син Зевса?
— Е... так, — відповів Джейсон. — Це ж добре, так? Мене звуть Джейсон.
Кал від здивування ледь меча не впустив.
— Не може бути Джейсон, — промовив він. — Не такий вигляд.
Зет наблизився до Джейсона та зиркнув йому в обличчя.
— Ні, це не наш Джейсон. Наш Джейсон був стильнішим. Не таким, як я... але стильним. До того ж наш Джейсон помер багато тисячоліть тому.
— Стривайте, — мовив Джейсон. — Ваш Джейсон... тобто перший Джейсон? Хлопчина із Золотим Руном?
— Авжеж, — відповів Зет. — Ми були його товаришами на Арго, у старі часи, коли були смертними напівбогами. Потім ми прийняли безсмертя, щоб служити своєму батькові. Тож тепер я завжди маю гарний вигляд, а мій дурнуватий брат може вічність насолоджуватися піцею та хокеєм.
— Хокей! — погодився Кал.
— Але Джейсон... наш Джейсон... помер як смертний, — сказав Зет. — Ти не можеш бути ним.
— Я не він, — погодився Джейсон.
— То вбити? — запитав Кал. Ясно, що ця розмова вкрай навантажувала його дві мозкові клітини.
— Ні, — розчаровано промовив Зет. — Якщо він — син Зевса, він може бути одним з тих, на кого ми чекали.
— Чекали? — переконався Лео. — Тобто в доброму сенсі, може, щоб чимось нагородити? Чи чекали в поганому сенсі, і в нас неприємності?
Відповів дівочий голос.
— Це залежить від волі батька.
Лео глянув на сходи. Його серце ледве не спинилося. Нагорі стояла дівчина в білій шовковій сукні. У неї була неприродньо бліда шкіра, кольору снігу, але чорне та пишне волосся й кавово-карі очі. Вона подивилась на Лео без жодної емоції — ані усмішки, ані симпатії. Але це не мало значення. Лео закохався. Вона була найчарівнішою дівчиною з усіх, що він коли-небудь бачив.
А потім вона поглянула на Джейсона та Пайпер і наче миттю зрозуміла ситуацію.
— Батько забажає побачити того, кого звуть Джейсоном, — промовила дівчина.
— То це він? — схвильовано запитав Зет.
— Побачимо, — відповіла дівчина. — Зет, проведи гостей.
Лео схопив ручку своєї валізи-дракона. Він гадки не мав, як тягтиме її вгору сходами, однак йому конче треба було дістатися ближче до тієї дівчини і поставити їй декілька важливих запитань — про адресу електронної пошти чи номер телефону. Перш ніж він устиг зробити хоч крок, вона заморозила його поглядом. Не буквально заморозила, однак, швидше за все, вона і на це була здатна.
— Не ти, Лео Вальдес, — промовила вона.
Задньою думкою Лео запитав себе, звідки вона знала його ім’я, однак цієї миті він тільки почувався розчавленим.
— Чому ні? — він, певно, промовив це, наче плаксиве малятко, однак нічого поробити з цим не міг.
— Ти не можеш перебувати в присутності мого батька, — промовила дівчина. — Вогонь та лід — це не розважливо.
— Ми йдемо разом, — наполіг Джейсон, поклавши руку на плече Лео, — або зовсім не йдемо.
Дівчина похитала головою, ніби не звикла до людей, що не коряться її наказам.
— Його не скривдять, Джейсоне Грейс, хіба що ти влаштуєш неприємності. Калаїде, тримай Лео Вальдеса тут. Вартуй його, але не вбивай.
Кал надувся.
— Зовсім трошки?
— Ні, — наполягла дівчина. — І наглянь за його цікавою валізою, доки батько не винесе вирок.
Джейсон і Пайпер глянули на Лео, їх обличчя безмовно запитували: «Що робитимемо?»
Лео відчув спалах удячності. Друзі ладні битися за нього. І не залишили б його наодинці з хокейним волом. Частково він хотів на це піти, блиснути своїм новим поясом з інструментами і подивитися, на що він здатний, можливо, навіть викликати один чи два вогняних шари, щоб підігріти це місце. Але ці Бореади його лякали. А ще більше жахала ця красуня, хоч він і досі хотів отримати її номер.