Джейсон відчув, що знову може дихати.
— Чудово. Дякую.
— Не дякуй мені, — посміхнувся Борей. — Існує багато способів зробити наше життя цікавим. Іноді ми залишаємо напівбогів заради розваги, як бачиш.
Він вказав на крижані статуї, що стояли в залі.
Пайпер видала придушений звук.
— Тобто... усі вони напівбоги? Заморожені напівбоги? Вони живі?
— Цікаве запитання, — визнав Борей, наче це ніколи не спадало йому на думку. — Самі вони не рухаються, тільки коли я їм наказую. Решту часу вони просто заморожені. Хіба що вони розтануть... Ох, від цього було б стільки бруду.
Хіона підійшла ззаду до Джейсона й поклала свої холодні пальці йому на шию.
— Батько дарує мені такі чарівні подарунки, — прошепотіла вона йому у вухо. — Приєднуйся до нашого двору. І, можливо, я відпущу твоїх друзів.
— Що? — утрутився Зет. — Якщо Хіоні дістанеться цей, то я заслуговую на дівчину. Хіона завжди отримує більше подарунків!
— Діти! — грізно промовив Борей. — Наші гості вирішать, що ви розбещені! До того ж не кваптеся. Ми ще навіть не вислухали розповіді напівбога. Тоді й вирішимо, що з ними робити. Прошу, Джейсоне Ірейс, розваж нас!
Джейсон відчував, як втрачає здоровий глузд. Він не дивився на Пайпер через страх втратити його цілковито. Він утягнув її в це, і тепер вони загинуть... чи навіть гірше: стануть розвагами для дітей Борея і будуть повільно вмирати від обмороження, довіку скуті кригою в цій тронній залі.
Хіона заворкотіла й погладила його шию. Джейсон цього не хотів, але по його шкірі пройшли електричні іскри. Пролунав гучний тріск, і Хіона відлетіла назад, проковзавши по підлозі. Зет розреготався:
— Чудово! Я радий, що ти це зробив, хоч мені й доведеться тепер тебе вбити.
Якусь мить Хіона залишалася занадто ошелешеною, щоб відреагувати. А тоді в повітрі навколо неї звилась маленька хуртовина.
— Ти смів...
— Годі, — наказав Джейсон з набагато більшою силою, ніж розраховував. — Ви не вб’єте нас. І не залишите собі. Ми на завданні від самої цариці богів, тож, якщо не бажаєте, щоб Гера вломилась у ваші двері, ви нас відпустите.
Його голос був упевненішим, ніж він почувався насправді, але й це спрацювало. Хуртовина Хіони припинила звиватися. Зет опустив меч. І обидва з ваганням подивилися на свого батька.
— Гм, — мовив Борей. Його очі блиснули, але від злості чи подиву, Джейсон не міг сказати. — Син Зевса, якому сприяє Гера? Це точно щось новеньке. Розкажи нам свою історію.
Джейсон зрозумів, що зараз усе зіпсує. Він очікував на можливість висловитись, але тепер, коли випала така нагода, голос його зрадив.
Врятувала ситуацію Пайпер.
— Ваша величносте.
Вона знову зробила неймовірно граційний реверанс, з огляду на те, що на карту було поставлено її життя. Вона розповіла Борею все, починаючи з Великого каньйону і закінчуючи пророцтвом, значно краще і швидше, ніж зміг би Джейсон.
— Усе, чого ми просимо, — це вказівки, — закінчила Пайпер. — Ті грозові духи напали на нас, і вони служать якійсь лихій володарці. Відшукавши їх, ми, можливо, відшукаємо й Геру.
Цар погладив бурульки в бороді. За вікнами вже була ніч, і єдине світло йшло від північного сяйва, що заливало все навколо червоним та синім.
— Я знаю про цих грозових духів, — промовив Борей. — Знаю, де вони знаходяться, і про в’язня, якого вони захопили.
— Ви маєте на увазі тренера Хеджа? — запитав Джейсон. — Він живий?
Борей відмахнувся від запитання.
— Поки що. Але той, хто керує цими грозовими духами... Було б божевіллям піти проти неї. Вам краще залишитися тут крижаними статуями.
— Гера в біді, — мовив Джейсон. — За три дні її... не знаю... поглинуть, знищать чи щось таке. І велетень повстане.
— Так, — погодився Борей (Джейсону здалося, чи цар кинув на Хіону розлючений погляд?). — Прокидається багато чого жахливого. Навіть мої діти не розповідають мені всіх новин, які слід розповідати. Велика навала чудовиськ, яка почалася з Кроноса... Твій батько, Зевс, наївно вірив, що це скінчиться після поразки титанів. Однак усе так само, як і було в минулому. Остання битва наближається, і той, хто прокинеться, — жахливіший за будь-якого титана. Грозові духи — це тільки початок. Земля народить ще багато жахів. Коли чудовиська більше не затримуються в Тартарі, а душі не ув’язнені Аїдом... В Олімпу є всі підстави боятися.
Джейсон не дуже розумів, що все це означало, але йому не подобалось, як посміхається Хіона... наче для неї це були просто веселощі.