Джейсон нахмурився.
— Пайпер, нам не слід ризикувати. Нам сказали, що завелика кількість може вбити. Давай я спробую вправити твою ногу.
Шлунок Пайпер затремтів.
— Ти вже колись це робив?
— Так... здається.
Лео знайшов стару дерев’яну дощечку та зламав її навпіл, щоб отримати шину. А потім приготував бинти та скотч.
— Тримай її ногу нерухомою, — сказав йому Джейсон. — Пайпер, буде боляче.
Коли Джейсон вправив ногу, Пайпер так несамовито здригнулася, що шибонула Лео в руку, і той закричав чи не голосніше за неї. Коли туман в очах розсіявся і вона знову змогла нормально дихати, то побачила, що нога спрямована в правильний бік, а на щиколотку наклали шину з фанери, бинтів та скотчу.
— Ох, — вимовила вона.
— Боженько, королево краси! — Лео потер свою руку. — Радий, що це було не моє обличчя.
— Перепрошую, — промовила вона. — І не називай мене королевою краси, або я вдарю тебе ще раз.
— Ви обидва молодці! — Джейсон знайшов флягу в рюкзаку Пайпер і дав їй попити. За декілька хвилин її живіт угамувався.
Коли біль минув, Пайпер почула, як назовні завиває вітер. Крізь дірку в даху летіли сніжинки, після зустрічі з Хіоною Пайпер менш за все хотілось бачити сніг.
— Що сталось із драконом? — запитала вона. — Де ми знаходимося?
Обличчя Лео спохмурніло.
— Не знаю, що сталося з Фестусом. Він просто смикнувся вбік, наче врізався в невидиму стіну, і почав падати.
Пайпер пригадала попередження Енцелада: «Я покажу тобі, як легко можна вибити з голови бунтарський дух». Йому вдалося збити їх з такої далекої відстані? Це неможливо.
Якщо він такий могутній, навіщо йому потрібно, щоб вона зраджувала своїх друзів, коли він може просто вбити їх самотужки? І як цей велетень може стежити за нею крізь хуртовину за тисячі миль від себе?
Лео вказав на логотип на стіні.
— А щодо того, де ми зараз...
Було важко щось розгледіти крізь графіті, однак Пайпер розрізнила величезне червоне око з написом: «МОНОКЛЬ МОТОРЗ, СКЛАДАЛЬНИЙ ЗАВОД І».
— Зачинений автомобільний завод, — сказав Лео. — Здається, ми впали в Детройті.
Пайпер не вперше чула про зачинені автомобільні заводи в Детройті, отже, в цьому був сенс. Тільки місце, де вони приземлилися, було аж занадто гнітючим.
— Наскільки це далеко від Чикаго?
Джейсон передав їй флягу.
— Три чверті шляху від Квебеку, мабуть. Та річ у тому, що без дракона нам доведеться подорожувати по землі.
— У жодному разі, — сказав Лео. — Це небезпечно.
Пайпер пригадала, як земля тягнула її за ноги уві сні і як цар Борей говорив про жахи.
— Він має рацію. До того ж я не знаю, чи можу ходити. А три людини... Джейсоне, ти не зможеш перенести стількох через країну самотужки.
— Не зможу, — відповів Джейсон. — Лео, ти впевнений, що дракон у небі не зламався? Ну, Фестус старий, і...
— І я міг не полагодити його належним чином?
— Я цього не казав, — заперечив Джейсон. — Я до того... можливо, ти ще зможеш його полагодити?
— Не знаю. — Лео здавався пригніченим. Він витягнув з кишень декілька шурупів і почав вертіти їх у руках. — Доведеться знайти, де він приземлився, якщо він узагалі цілий.
— Це я винна, — не подумавши випалила Пайпер. Вона просто не могла вже це витримувати. Ця таємниця про її батька спалювала її зсередини, наче завелика кількість амброзії. Якщо вона і далі буде брехати друзям, то, здавалось, згорить дощенту.
— Пайпер, — м’яко промовив Джейсон, — ти спала, коли у Фестуса почалися перебої. Ти не винна.
— Еге ж, ти просто в шоці, — погодився Лео. Він навіть не намагався жартувати в її бік. — Тобі боляче. Просто відпочивай.
Вона хотіла розповісти їм усе, але слова застрягли в горлі. Ці двоє були такими милими до неї. І все ж, якщо Енцелад якимсь чином за нею стежить, одне недоречне слово може спричинити смерть її батька.
Лео підвівся.
— Слухай, е-е... Джейсоне, чому б тобі не залишитися з нею, друзяко? А я пошукаю Фестуса. Думаю, він упав десь неподалік цього складу. Якщо я його знайду, можливо, з’ясую причину падіння й полагоджу.
— Це занадто небезпечно, — сказав Джейсон. — Тобі не слід іти самому.
— Та в мене є скотч і м’ятні льодяники. Усе буде гаразд, — відповів Лео, трохи поспішно, тож Пайпер зрозуміла, що він тільки намагався здаватися спокійним. — Ви просто не втікайте нікуди без мене.
Лео сунув руку у свій чарівний пояс, витягнув ліхтарик і попрямував униз по сходах, залишивши Пайпер і Джейсона вдвох.
Джейсон усміхнувся їй, хоч було помітно, що він збентежений. Точнісінько таким було його обличчя, коли він уперше її поцілував на даху гуртожитку в «Школі дикунів», — цей гарненький маленький шрам на його губі вигинався півмісяцем. Від цього спогаду на душі стало тепліше. А потім вона пригадала, що того поцілунку ніколи насправді не було.