Її руки схопили рюкзак. Вона дістала квадратики амброзії. Завелика кількість її вб’є, однак ще трішки можуть вилікувати ногу.
БУМ!
Цього разу звук пролунав ближче, просто під нею. Вона вийняла цілий квадратик амброзії і запхала собі до рота. Серце калатало ще швидше. Шкіра запалала.
Вагаючись, вона зігнула щиколотку проти шини. Жодного болю, жодної закляклості. Вона перерізала скотч кинджалом і почула тяжкі кроки на сходах, наче хтось ішов у металевих черевиках.
Скільки часу минуло? П’ять хвилин? Довше? Кроки не були схожі на Джейсонові, однак, може, він несе Лео? Урешті Пайпер не втрималась. Стискаючи кинджал у руці, вона вигукнула:
— Джейсоне?
— Так, я, — промовив він з темряви, — піднімаюсь.
Без сумніву, це голос Джейсона. То чому всі її інстинкти говорили «біжи»?
Не без зусиль вона стала на ноги.
Кроки наблизились.
— Усе гаразд, — заспокоїв голос Джейсона.
Нарешті з темряви з’явилось обличчя — огидний чорний вищір, розбитий ніс і єдине, налите кров’ю око посеред лоба.
— Усе добре, — промовив циклоп, бездоганно імітуючи голос Джейсона. — Ти саме вчасно до обіду.
XXIII ЛЕО
Хотів би Лео, щоб дракон приземлився не на туалети.
З усіх місць, де можна розбитися, рядок портативних туалетів був найгіршим варіантом. На заводському подвір’ї стояла дюжина пластикових кабінок, і Фестус розчавив їх усі. На щастя, ними довгий час не користувалися, і вибух від аварії перетворив більшість вмісту на попіл. І все ж з-під уламків витікали деякі досить соромітні хімікалії. Лео мусив обережно пересуватись і силуватись не дихати носом. Валив сніг, однак шкіра дракона була настільки гарячою, що парувала. Та Лео це, авжеж, не турбувало.
Після декількох хвилин лазіння по нерухомому тілу Фестуса Лео почав дратуватися. Дракон виглядав цілком непогано. Так, він звалився з неба і приземлився з великим вибухом, та його тіло навіть ніде не зім’ялося. Вогняний шар, вочевидь, утворився від накопичення газів усередині туалетних кабінок, а не від самого дракона. Крила Фестуса були неушкодженими. Здавалось, що нічого не зламано. Не було жодної причини, через яку він міг відключитись.
— Це не моя провина, — пробурчав Лео. — Фестусе, ти виставляєш мене в поганому світлі.
А тоді він відкрив панель керування на голові дракона, і його серце завмерло.
— Ох, Фестусе, якого біса?
Електросхему вкривала крига. Лео міг присягнутися, що вчора з нею все було гаразд. Він так старанно працював, щоб полагодити заіржавілі схеми, але щось спричинило миттєву заморозку всередині голови дракона, де через постійну високу температуру такого статися не могло б. Через кригу електросхема перевантажилась і підпалила контрольний диск. Лео не бачив жодної причини, через яку це могло статися. Авжеж, дракон був старим, але в цьому випадку це нічого не пояснювало.
Він міг замінити дроти. Це було неважко. Але підпалений контрольний диск був у поганому стані. Грецькі літери та малюнки, вирізьблені по краях, які, швидше за все, тримали всю магію, потерлись та почорніли.
Єдина частина, яку Лео не міг замінити, і саме вона була пошкоджена. Знову.
Він почув мамин голос: «Більшість проблем здаються гіршими, ніж вони є насправді, міхо. Не існує нічого невиправного».
Мама могла полагодити будь-що, і все ж Лео був упевнений, що вона ніколи не мала справи з п’ятдесятирічним чарівним металевим драконом.
Стиснувши щелепи, він вирішив, що мусить спробувати. Він не збирається йти пішки крізь хуртовину від Детройту до Чикаго і не збирається залишати друзів у скрутному становищі.
— Гаразд, — пробурмотів він, зчищаючи сніг з плечей. — Дай мені нейлонову щетинну щітку для деталей, нітрилові рукавички і, мабуть, банку того очисного аерозолю.
Пояс виконав прохання. Лео не міг стримати усмішки, коли діставав приладдя. У пояса були обмеження. Вони не давали чогось чарівного на кшталт меча Джейсона чи чогось величезного типу бензопили. Він пробував просити і те, і те. І якщо він за раз просив забагато речей, поясу був потрібен деякий час на відпочинок, перш ніж знову почати працювати. Але все маленьке і просте, таке, що можна знайти в майстерні, — варто було лише попросити.
Він почав чистити головний диск. Поки він працював, дракона, що охолонув, завалювало снігом. Час від часу Лео доводилось перериватися, щоб викликати вогонь і розтопити його, але здебільшого він працював у режимі автопілота — руки мимоволі робили свою справу, тоді як думки блукали.
Лео не міг повірити, що поводився, наче придурок, у палаці Борея. Він мав здогадатись, що родина зимових богів зненавидить його з першого погляду. Син вогняного бога, що влітає на вогнедишному драконі в крижаний пентхаус, — мабуть, не кращий хід. І все ж він почувався невдахою. Доки Джейсон і Пайпер відвідували тронну залу, Лео довелось чекати у вестибюлі з Калом, напівбогом хокею та серйозних травм голови.