Джейсон кинувся до неї, але Ділан заволав:
— Доведеться вдовольнитися цим!
Він схопив Лео за руку й почав здійматися, тягнучи напівпритомного хлопця із собою. Смерч почав обертатися швидше, притягуючи їх нагору, наче пилосос.
— Допоможіть! — кричала Пайпер. — Хто-небудь!
Вона не втрималась і з криком упала.
— Ну ж бо, Джейсоне! — загорланив Хедж. — Допоможи їй!
Тренер кинувся на духа з вражаючим прийомом козлячого кунг-фу — хвицнув копитами й вибив Лео з хватки духа. Хлопець безпечно впав на підлогу, але натомість Ділан ухопив за руку тренера. Хедж спробував буцнути духа, а потім дав йому копняка й обізвав пиріжком. Вони підіймалися в небо, набираючи швидкість.
Тренер Хедж ще раз гаркнув:
— Рятуй її! Я дам собі раду!
Після цього сатир і грозовий дух піднялись у хмари та зникли.
«Рятувати її? — подумав Джейсон. — Вона вже впала!»
Але знову його внутрішнє чуття перемогло. Він кинувся до поруччя з думкою, що він псих, і стрибнув униз.
Джейсон не боявся висоти. Він боявся розбитися об дно каньйону в п’ятистах футах знизу. Він подумав, що нічого не досягне, окрім того, що помре разом із Пайпер, але притиснув руки до тулуба й ринув головою вниз. Стіни каньйону проносилися, як фільм на прискореній перемотці. Обличчя, здавалося, от-от відвалиться.
За мить він наздогнав Пайпер, яка шалено розмахувала руками. Він схопив її за талію і заплющив очі в очікуванні смерті. Пайпер кричала. Вітер свистів у вухах. Цікаво, що він відчує в мить смерті? Навряд щось приємне. Хотілося б, щоб вони ніколи не дісталися дна.
Зненацька вітер вщух. Крик Пайпер змінився на стиснуте дихання. Джейсон думав, що вони померли, але ж він не відчув зіткнення.
— Д...Д...Джейсоне, — вимовила Пайпер.
Хлопець розплющив очі. Вони не падали. Вони витали в повітрі, у ста футах над рікою.
Він міцно обійняв Пайпер, і вона обернулася так, щоб обійняти його у відповідь. Їх очі зустрілися. Серце дівчини так сильно калатало, що Джейсон відчував це крізь одяг.
Її подих пахнув корицею. Вона промовила:
— Як ти...
— Не знаю, — відповів він. — Гадаю, я мав би знати, що вмію літати...
Але потім він подумав: «Я не знаю навіть, хто я».
Він уявив, як здіймається. Пайпер скрикнула, коли вони піднялися на декілька футів угору. Він відчував тиск під ногами, наче вони балансували на верхівці гейзера.
— Повітря нас підтримує, — сказав він.
— То скажи, щоб підтримувало дужче! Забери нас звідси!
Джейсон подивився вниз. Найлегше було обережно знизитися на землю в каньйоні. А потім він подивився вгору. Дощ скінчився. Грозові хмари вже не здавалися такими страшними, але все ще гуркотіли й спалахували. Не було жодної запоруки, що духи остаточно пішли. Він гадки не мав, що сталося з тренером Хеджем. До того ж він залишив Лео там нагорі одного, ледве притомного.
— Ми повинні допомогти їм, — сказала Пайпер, ніби прочитавши його думки. — Ти можеш...
— Зараз дізнаємося.
Джейсон подумав «угору», і вони миттєво піднялися.
За інших обставин його здатність керувати вітром була б приголомшливою, але він був занадто збентежений. Тільки-но вони приземлилися на майданчик, одразу побігли до Лео.
Пайпер перевернула Лео, і він застогнав. Військова куртка промокла від дощу. Кучеряве волосся блищало золотом, через те що він валявся в пилу чудовиськ. Але принаймні він не був мертвим.
— Придуркуватий... потворний... козел, — пробурчав Лео.
— Куди він зник? — запитала Пайпер.
Лео тицьнув пальцем угору.
— Так і не спустився. Благаю, скажіть, що він насправді не врятував мені життя.
— Двічі, — відповів Джейсон.
Лео застогнав ще дужче.
— Що сталося? Грозовий тип, золотий меч... Я вдарився головою. У цьому річ, так? У мене галюцинації?
Джейсон забув про меч. Він підійшов до місця, де той лежав, і підняв його. Клинок був добре збалансованим. Він інтуїтивно підкинув меч у повітря. Той зробив півоберт, стиснувся в монету й приземлився на долоню.
— Ага, — сказав Лео, — точно галюцинації.
Пайпер здригнулась у мокрому одязі.
— Джейсоне, ті створіння...
— Вентуси, — сказав він. — Грозові духи.