— Ви — богиня, — сказав Джейсон. — Чому ви не можете просто втекти?
Гера сумно усміхнулась. Її постать почала сяяти, поки блиск не заповнив усю клітку сліпучим світлом. Повітря затремтіло та загуло. Молекули розщеплялись на частини, наче від ядерного вибуху. Джейсон припустив, що коли б він знаходився тут насправді, то вже перетворився б на пару.
Клітка мала розлетітися на шматки. Земля — розколотися, а зруйнований будинок — повністю розвалитися. Однак, коли сяйво згасло, клітка навіть не зрушила з місця. За ґратами нічого не змінилось. Тільки Гера виглядала інакше — трохи більш згорблена й стомлена.
— Деякі сили могутніші навіть за богів, — сказала вона. — Мене нелегко стримати. Я можу перебувати у різних місцях водночас. Але якщо спіймати більшу частину моєї сутності, це наче нога у ведмежому капкані. Я не можу втекти, і я прихована від очей інших богів. Тільки ти здатний мене знайти, і я слабшаю щодня.
— Тоді чому ви сюди прийшли? — запитав Джейсон. — Як вас схопили?
Богиня зітхнула.
— Я не могла сидіти склавши руки. Твій батько, Юпітер, вважає, що може відмовитись від світу і таким чином заколисати наших ворогів. Він вважає, що ми, олімпійці, занадто захопились справами смертних, долями наших дітей-напівбогів, особливо з того часу як після війни погодилися визнавати їх усіх. Він уважає, що саме це призвело до того, що наші вороги заворушилися. Тому він зачинив Олімп.
— Але ви не згодні.
— Ні, — промовила вона. — Я часто не розумію настрою або рішень свого чоловіка, однак навіть для Зевса це занадто параноїдально. Я не можу збагнути, чому він був таким наполегливим і переконаним. Це... несхоже на нього. Будучи тільки Герою, я, може, і погодилася би з його рішенням. Але я також і Юнона.
Її постать замерехтіла, і Джейсон побачив броню під простими чорними одежами: накидку з козячої шкіри — символ римського воїна — поперек бронзового плащу.
— Юнона Монета, так мене колись називали. Юнона — Та, Що Попереджає. Я була охоронцем держави, покровителькою Вічного Риму. Я не можу сидіти склавши руки, коли нападають на нащадків моїх людей. Я відчула небезпеку в цьому священному місці. Голос...
Вона завагалася.
— Голос сказав, що мені слід прийти сюди. У богів немає того, що ти назвав би свідомістю, так само як і снів, але цей голос звідкілясь узявся — лагідний і наполегливий. Він попередив мене, сказав прийти сюди. Отже, у той самий день, коли Зевс зачинив Олімп, я вислизнула геть, не сказавши йому про свої наміри, щоб він не зміг мені перешкодити. І прийшла сюди, щоб усе з’ясувати.
— Це була пастка, — припустив Джейсон.
Богиня кивнула.
— Я занадто пізно зрозуміла, наскільки швидко заворушилася земля. Я виявилась навіть дурнішою за Юпітера — рабиня своїх власних поривань. Саме так усе сталося вперше. Мене полонили велетні, і моє ув’язнення почало війну. Зараз наші вороги повстають знову. Боги можуть перемогти їх тільки за допомогою найвеличніших наявних героїв. А та, кому служать велетні... Її неможливо перемогти взагалі — тільки тримати сплячою.
— Я не розумію.
— Незабаром зрозумієш, — промовила Гера.
Клітка почала стискатися. Завитки спліталися дедалі щільніше. Постать Гери затремтіла, наче полум’я свічки на слабкому вітрі. З клітки Джейсон побачив, як на краю басейну збираються якісь постаті — незграбні гуманоїди з горбатими спинами і лисими головами. І якщо очі його не дурили, то в кожної було більше однієї пари рук. Ще він чув вовків, але не тих, яких бачив з Лупою. З їх виття він зрозумів, що це інша зграя — голодніша, агресивніша, жадаюча крові.
— Поспішай, Джейсоне, — промовила Гера. — Мої наглядачі наближаються, а ти починаєш прокидатися. Мені забракне сил, щоб з’являтися перед тобою, навіть у снах.
— Чекай, — сказав він. — Борей сказав нам, що ти граєш у небезпечну гру. Що він мав на увазі?
Очі Гери дико блиснули, і Джейсону стало цікаво, чи справді вона зробила щось божевільне.
— Обмін, — промовила вона. — Єдиний спосіб здобути мир. Ворог сподівається на наш поділ, і якщо ми залишимося розділені, нас знищать. Ти — мій дар на знак примирення, Джейсоне, міст, що допоможе подолати тисячоліття ненависті.
— Що? Я не...
— Я не можу розповісти тобі більше, — промовила Гера. — Ти прожив так довго тільки тому, що я забрала твої спогади. Знайди це місце. Повернися туди, де все почав. Твоя сестра допоможе.
— Талія?
Картина почала розчинятися.
— Прощавай, Джейсоне! Остерігайся Чикаго. Там на тебе чекає найнебезпечніший смертний ворог. Якщо тобі судилось померти, то від її руки.