— Хто вона? — випалив він.
Але постать Гери розпливлась, і Джейсон прокинувся. Його очі розплющилися.
— Циклопи!
— Овва, сонько.
Пайпер сиділа позаду нього на бронзовому драконі, тримаючи його за талію, щоб він не втратив рівновагу. Лео сидів попереду й керував. Вони спокійно летіли зимовим небом, наче нічого й не траплялось.
— Д-Детройт, — заїкнувся Джейсон. — Хіба ми не робили вимушеної посадки? Я гадав...
— Усе гаразд, — сказав Лео. — Ми втекли, але тебе добряче стукнули по голові. Як почуваєшся?
Голова Джейсона пульсувала. Він пригадав завод, як спускався з кладки, як якесь створіння нависло над ним — обличчя з одним оком, величезний кулак — а потім в очах потемніло.
— Як ви... циклопи...
— Лео розірвав їх на шмаття, — сказала Пайпер. — Він був неймовірним. Він може викликати вогонь...
— Та то пусте, — випалив Лео.
Пайпер розсміялась.
— Замовкни, Вальдес! Дай мені розповісти. Годі вже тобі.
І вона розповіла, як Лео самотужки переміг родину циклопів; як звільнив Джейсона і помітив, що циклопи відроджуються; як Лео замінив електронну схему дракона і знову підняв їх у небо, саме тієї миті, коли на заводі пролунало ревіння циклопів, жадаючих помсти.
Джейсон був вражений. Здихатися трьох циклопів з одним лише поясом для інструментів? Непогано. Не те щоб йому було лячно слухати, як близько він наблизився до смерті, але почувався він через усе це жахливо. Він вступив просто в засідку і цілий бій провів непритомним, тоді як його друзі захищались самотужки. І який з нього ватажок?
Коли Пайпер розповіла йому про іншого хлопця, якого начебто з’їли циклопи, того, з фіолетовою футболкою, що розмовляв латиною, голова Джейсона ледве не вибухнула. Син Меркурія... Йому здавалось, що він знає того хлопця, але імені не пам’ятав.
— Отже, я не один, — сказав він. — Є й інші, такі як я.
— Джейсоне, — промовила Пайпер, — ти ніколи не був один. У тебе є ми.
— Я... я знаю... але Гера щось казала. Мені наснилося...
Він розповів їм, що бачив і що сказала богиня в клітці.
— Обмін? — перепитала Пайпер. — Що це означає?
Джейсон похитав головою.
— Але небезпечна гра Гери — це я. Тільки пославши мене в Табір напівкровок, здається, вона порушила якесь правило, щось таке, що може спричинити катастрофу...
— Або врятувати нас, — з надією промовила Пайпер. — Та частина про сплячого ворога нагадує ту жіночку, про яку розповідав Лео.
Лео прокашлявся.
— Щодо цього... вона начебто з’являлась до мене в Детройті, у калюжі відходів з туалетних кабінок.
Джейсон не був певен, чи правильно все розчув.
— Ти сказав... туалетні кабінки?
Лео розповів їм про величезне обличчя на заводському подвір’ї.
— Не знаю, чи її взагалі неможливо вбити, — сказав він, — але туалетними сидіннями її не перемогти. За це я ручаюсь. Вона хотіла, щоб я вас зрадив, друзі, і я такий: «Пф-ф, авжеж, послухаюсь обличчя в туалетній жижі».
— Вона намагається розділити нас. — Пайпер відірвала руки від його талії. Він відчував її напруженість, навіть не дивлячись на неї.
— Щось не так? — запитав він.
— Я просто... Чому вони з нами граються? Хто ця жіночка і як вона пов’язана з Енцеладом?
— Енцеладом? — Джейсон начебто вперше чув це ім’я.
— Ну... — голос Пайпер затремтів. — Це один з велетнів. Просто одне з імен, яке я запам’ятала.
Джейсон підозрював, що насправді все було набагато складніше, але вирішив не тиснути. У неї видався важкий ранок.
Лео почухав голову.
— Ну, не знаю щодо цього Оладка...
— Енцелада, — виправила Пайпер.
— Яка різниця? Але Старе Туалетне Обличчя згадувало інше ім’я. Порожній Рон, чи щось таке?
— Порфіріон? — запитала Пайпер. — Він був царем гігантів. Здається.
Джейсон уявив темний шпиль у старому дзеркальному басейні — здіймається все вище, тоді коли Гера слабшає.
— Зроблю здогадку навмання, — сказав він. — У давніх історіях Порфіріон викрав Геру. Це стало початком війни між велетнями та богами.
— Начебто так, — погодилась Пайпер. — Але ці міфи дуже сплутані та суперечливі. Таке враження, наче ніхто не хотів, щоб ця історія зберіглась. Я тільки пам’ятаю, що була війна, і велетнів було майже неможливо вбити.
— Героям та богам довелося співпрацювати, — промовив Джейсон. — Це сказала мені Гера.
— Це буде нелегко здійснити, — пробурчав Лео, — коли боги відмовляються навіть розмовляти з нами.
Вони летіли на захід, а Джейсон губився в думках — з першої до останньої неприємних. Він не певен був, скільки минуло часу, коли дракон нирнув у просвіт між хмарами, і під ними, сяючи в променях зимового сонця, з’явилось місто на краю величезного озера. Уздовж берега півмісяцем вишикувалися хмарочоси, позаду яких тягнулися до західного обрію вкриті снігом квартали та дороги.