Царівна посміхнулась.
— Ну, там вони помруть, чи не так?
І вона повела їх до ескалаторів, Джейсона і Лео, що виглядали так, наче їм досі кортіло робити шопінг.
XXVIII ПАЙПЕР
Пайпер дочекалася часу, коли Джейсон та Лео відійшли подивитись на живі хутряні шуби.
— Сподіваєтесь, що вони помруть від ходіння по крамницях? — напряму запитала вона.
— М-м-м. — Царівна здула пил з вітрини з мечами. — Я — провидиця. Я знаю про твою маленьку таємницю. Але забудьмо про неї, еге ж? Хлопці так весело проводять час.
Лео засміявся, примірявши шапку, що, здавалось, була зроблена із зачарованого хутра єнота. Зігнутий кільцем хвіст шапки смикався, а маленькі лапки несамовито погойдувались, коли той ішов. Джейсон закоханими очима роздивлявся чоловічий спортивний одяг. Хлопці, яким подобається шопінг? Певна ознака того, що вони під лихими чарами.
Пайпер люто зиркнула на царівну.
— Хто ви?
— Я ж тобі казала, дорогенька. Я — царівна Колхіди.
— Де знаходиться Колхіда?
Обличчя царівни трохи посумнішало.
— Де знаходилася, маєш на увазі? Мій батько правив віддаленою країною в Чорному морі, так далеко на захід, наскільки міг пропливти грецький корабель у ті часи. Але Колхіди більше не існує — втрачена багато століть тому.
— Століть? — перепитала Пайпер. Царівна виглядала не більше ніж на п’ятдесят, але Пайпер почало охоплювати погане передчуття — щось таке важливе згадував цар Борей тоді у Квебеці. — Скільки вам років?
Царівна розсміялася.
— Жінкам непристойно ставити такі запитання, так само як і відповідати на них. Скажімо, хм, імміграційний процес для в’їзду у вашу країну зайняв деякий час. Дістатися сюди мені допомогла покровителька. Вона зробила все це можливим.
Жінка обвела рукою універмаг.
У роті Пайпер з’явився металевий присмак.
— Ваша покровителька...
— О, так. Але вона зовсім не кожному допомагає сюди дістатися, щоб ти розуміла... тільки тим, хто має особливі здібності, як у мене. А просить за це якихось ну зовсім дрібниць: вхід до універмагу мусить бути під землею, щоб вона могла, гм, стежити за моєю клієнтурою; і послугу час від часу. І це в обмін на нове життя? Чесно, кращої угоди я не укладала століттями.
«Треба тікати, — подумала Пайпер. — Ми повинні забиратися звідси негайно».
Але перш ніж вона встигла перетворити думки на слова, Джейсон вигукнув:
— Агов, подивіться на це!
Він був біля стелажа з надписом «Драний одяг», тримаючи у руках фіолетову футболку, таку, як була на ньому під час шкільної екскурсії, — за винятком того, що цю наче роздерли тигри.
Джейсон насупився.
— Чому вона виглядає такою знайомою?
— Джейсоне, у тебе була така сама, — промовила Пайпер. — А зараз нам справді час іти.
Але вона непевна була, чи він узагалі її чує крізь чари царівни.
— Дурниці, — сказала її величність. — Хлопці ще не закінчили, чи не так? І ти маєш рацію, люба. Ці футболки дуже популярні — попередні покупці здали їх на рахунок оплати нових речей. Вона тобі пасує.
Лео взяв помаранчеву футболку з Табору напівкровок, продірявлену наскрізь посередині, наче її простромили списом. Поряд лежав пом’ятий бронзовий нагрудник у дірках від корозії — а може, кислоти? — і римська тога, порізана на клапті та заплямована чимось підозріло схожим на кров.
— Ваша високосте, — промовила Пайпер, намагаючись тримати себе в руках. — Чому б вам не розповісти хлопцям про те, як ви зрадили свою Батьківщину? Я певна, вони охоче послухають цю історію.
Її слова не мали жодного впливу на царівну, однак хлопці обернулись, зненацька зацікавлені.
— Ще історії? — запитав Лео.
— Хочу ще історій! — погодився Джейсон.
Царівна роздратовано зиркнула на Пайпер.
— Ох, чого не зробиш заради кохання, Пайпер. Ти мала б про це знати. Насправді я закохалась у того юного героя, тому що твоя мати, Афродіта, мене зачарувала. Коли б не вона... але ж я не можу тримати образу на богиню, чи не так?
Тон царівни давав зрозуміти: «Проте я можу зігнати злість на тобі».
— Але ж той герой забрав вас із собою, коли втік з Колхіди, — пригадала Пайпер. — Чи не так, ваша високосте? Він одружився з вами, точнісінько як обіцяв.
Погляд в очах царівни змусив Пайпер пожалкувати про свої слова, але вона не відступила.
— Спочатку, — погодилась її величність, — здавалось, що він дотримає слова. Але навіть після того, як я допомогла йому вкрасти скарб мого батька, він усе ще потребував моєї допомоги. Коли ми втекли, за нами вирушив флот мого брата. Його кораблі наздогнали нас. Він збирався нас убити, але я вмовила його спершу піднятись до нас на борт, щоб поговорити під білим прапором. Він повірив мені.