– Що, Діммок? Конкретніше.
– Ну, у них шок. Затьмарення свідомості. Майже кататонія. Дуже слабке дихання. Ледь чутний пульс. Ніякої реакції на подразники.
– Я бачив тисячі таких випадків, – буркнув Карпентер. – Що тут такого?
– Так точно. Поки що опис підпадає під клас Q чи R. Але є дещо незвичайне. Вони не їдять і не сплять.
– Зовсім?
– Деякі з них – зовсім.
– Чого ж вони не помирають?
– Ми не знаємо. У них порушений метаболічний цикл, точніше, його анаболічна фаза. Катаболізм у нормі. Іншими словами, пане генерал, вони нічого не їдять, але відходи травлення продовжують виділятися. Їх організми виводять токсини і відновлюють старі тканини, але вони не сплять. Бог знає, як їм це вдається. Це просто диво.
– І тому ви їх замкнули? Хочете сказати… Підозрюєте, що вони тікають, щоб вкрасти їжі і подрімати десь?
– Н-ніяк ні. – нерішуче відповів Діммок. – Я не знаю, як вам сказати, генерал Карпентер. Я… Ми зачиняємо, бо… це справжня загадка. Вони… Знаєте, зникають.
– Що, кажете, вони роблять?
– Зникають, пане. Щезають. Прямо на очах.
– Містика якась.
– Так і є, пане. От сидять вони на ліжку або стоять поруч. Зараз ви їх бачите, а наступної миті – ні. Іноді у палаті Т дві дюжини людей. Іноді нікого немає. Вони зникають і з‘являються знов, коли їм заманеться. Ось чому ми замкнули палату, генерале Карпентер. За всю історію воєн і поранень, отриманих у бою, не траплялося нічого подібного. І ми не знаємо, як дати цьому раду.
– Пришліть до мене трьох із них, – сказав генерал Карпентер.
Натан Райлі з‘їв грінки по-французьки з яйцями бенедикт, випив дві кварти темного елю, викурив сигару «Джон Дрю», благородно відригнув і підвівся з-за столу. Він злегка кивнув Джиму «Джентльмену» Корбету, а той перервав розмову з Джимом «Діамантом» Брейді і підійшов до нього біля каси.
– Хто по-твоєму стане чемпіоном цього року, Нат? – поцікавився Джентльмен Джим.
– «Доджерс», – відповів Натан Райлі.
– У них же нема кому подавати.
– У них є Снайдер, Ф’юрілло і Кампанелла. Вони й візьмуть приз цього року, Джим. Б‘юсь об заклад, вони гарантують собі чемпіонство раніше, ніж це робив будь-хто у минулому, скажімо, ще до тринадцятого вересня. Запиши, побачиш, чи я був правий.
– Ти завжди правий, – сказав Корбетт.
Райлі посміхнувся, розплатився, неквапно вийшов на вулицю і сів у екіпаж до Медісон Сквер Гарден. Він вийшов на розі 50-ої і Восьмої авеню і попрямував сходами нагору до букмекерської контори, що знаходилася над радіомайстернею. Букмекер подивився на нього, видобув конверт і відрахував п‘ятнадцять тисяч доларів.
– Рокі Марчіано переміг Роланда Ла Старца технічним нокаутом у одинадцятому раунді, – мовив він. – Як вам вдається вгадувати так точно, Нат?
– Я цим на життя заробляю, – посміхнувся Райлі. – Ви приймаєте ставки на вибори?
– Ейзенхауер дванадцять до п‘яти. Стівенсон…
– Ну, Едлая до уваги не беремо. – Райлі поклав двадцять тисяч доларів на стіл. – Ставлю на Айка. Запиши на мене.
Він вийшов з контори і відправився у свої апартаменти в Уолдорфі, де на нього з нетерпінням чекав високий стрункий молодик.
– О, так, – сказав Натан Райлі. – Ви Форд, чи не так? Гарольд Форд?
– Генрі Форд, пане Райлі.
– І ви потребуєте інвестицій для тієї машини з вашої велосипедної майстерні. Як вона зветься?
– Я називаю її іпсімобілем, пане Райлі.
– Хмм. Щось звучить не дуже. Чому б вам не назвати її, скажімо, автомобілем?
– Чудова пропозиція, пане Райлі. Я так і зроблю.
– Ви подобаєтесь мені, Генрі. Ви молодий, енергійний, швидко пристосовуєтесь. Я вірю у ваше майбутнє і у ваш автомобіль. Я вкладу двісті тисяч доларів у вашу справу.
Райлі виписав чек і провів Генрі Форда до дверей. Він кинув погляд на годинник і раптом відчув потребу повернутися назад і ще раз там огледітися. Він увійшов у спальню, роздягнувся, натягнув сіру сорочку і широкі штани. На кишені сорочки великими синіми літерами було написано «Ш.А.С.Ш».
Він подивився на двері спальні і зник.
Він знову з‘явився вже в палаті Т шпиталю Армії Сполучених штатів у Сент-Олбансі, ставши поруч із одним з двадцяти чотирьох ліжок, що стояли рядком уздовж стін довгої сталево-сірої казарми. Не встиг він набрати в груди повітря, як його схопили три пари рук. Перш, ніж він зміг чинити опір, йому пневмошприцем вкололи півтора кубики тіоморфату натрію, і він упав як підкошений.