– Це не головне, – сказав Карпентер. – Куди вони зникають?
– Може, переносяться за лінію фронту? – сказав хтось. – Це пояснило б витоки інформації.
– Нехай розвідка це перевірить, – Карпентер підхопив ідею. – Чи спостерігалися подібні випадки у ворога? Скажімо, полонені у концтаборах зникали й з‘являлися знову? Може, це був хтось із нашої палати Т.
– Може, вони просто вирушають додому, – припустив полковник Діммок.
– Нехай безпека це перевірить, – наказав Карпентер. – З‘ясуйте все про домашніх і знайомих кожного з цих двадцяти чотирьох втікачів. Далі... про наші наміри щодо палати Т. У полковника Діммока є план.
– Ми поставимо туди шість додаткових ліжок, – пояснював Едсель Діммок. – І підселимо туди шість фахівців для нагляду. Так ми зможемо непомітно зібрати інформацію. Вони ж бо у кататонії і не відповідають, коли притомні, і з них ніякої користі, коли вони під дією ліків.
– Панове, – підсумував Карпентер. – Потенційно, це наймогутніша зброя у історії військової справи. Не мені вам розповідати про значення можливості перенести цілу армію в тил ворога. Ми можемо виграти війну за Американську мрію за один день, якщо нам вдасться видобути цю таємницю із уламків їхнього розуму. Перемога має бути нашою!
Фахівці працювали з подвоєною енергією, безпека перевіряла, розвідка з‘ясовувала. Шість загартованих і відточених інструментів переїхали у палату Т шпиталю в Сент-Облансі і потроху познайомилися з пацієнтами, що зникали і поверталися щораз рідше. Напруга зростала.
Безпека змогла з‘ясувати, що за останній рік в Америці не було жодного випадку появи людей при загадкових обставинах. Розвідка доповіла, що ворог не мав подібного клопоту з контуженими чи полоненими. Карпентер захвилювався.
– Це щось зовсім нове. У нас немає спеціалістів у цій галузі. Треба підготувати кілька нових інструментів. – Він натиснув кнопку інтеркому. – Дайте мені університет, – сказав він.
Йому дали Єль.
– Мені потрібні фахівці з контролю розуму над матерією. Підготуйте їх, – наказав Карпентер.
Єль відразу запровадив три напрямки магістратури: з тавматургію, понадчуттєвого сприйняття і телекінезу.
Перший прорив стався, коли одному із засланих у палату Т фахівців знадобилась допомога іншого. Йому потрібен був гранувальник.
– На біса він йому? – хотів знати Карпентер.
– Один з пацієнтів згадував коштовний камінь, – пояснив полковник Діммок. – Він спеціаліст із підбору персоналу і не може зв‘язати почуте ні з чим зі своєї галузі.
– Він і не повинен, – схвально сказав Карпентер. – Своя робота для кожного і кожен для своєї роботи. – Він клацнув інтеркомом. – Знайдіть мені гранувальника.
Потрібному фахівцю дали відпустку в армійському арсеналі і спитали, що він знає про діамант «Джим Брейді». Нічого.
– Спробуємо зайти з іншого боку, – сказав Карпентер. Він знову клацнув інтеркомом.
– Приведіть мені семантика.
Семантик залишив своє робоче місце у Відділі воєнної пропаганди, але слова «Джим Брейді» йому нічого не говорили. Для нього це було лише ім‘я і не більше. Він порадив звернутися до спеціаліста з генеалогії.
Спеціалісту з генеалогії дали відгул у Комітеті пошуку неамериканських пращурів, але він не міг сказати більше, ніж те, що прізвище Брейді доволі поширене у Америці ось уже п‘ятсот років. Він запропонував звернутися до археолога.
Археолог із картографічного підрозділу Штабу вторгнення з ходу впізнав ім‘я Діаманта Джима Брейді. Ця історична особа була відома у місті Малий Старий Нью-Йорк десь у період між губернаторствами Пітера Стьойвесанта і Фйорелло Ла Гуардіа.
– Ісусе! – Карпентер був вражений. – Сотні років тому. Звідки Натан Райлі це взяв? Вам краще приєднатися до наших людей у палаті Т і з‘ясувати це.
Археолог усе з‘ясував і, звірившись із довідниками, подав свій рапорт. Карпентера цей рапорт приголомшив. Він скликав свій штат фахівців на термінову зустріч.
– Панове, – оголосив він, – у палаті Т відбуваються речі, важливіші за телепортацію. Ці пацієнти виробляють дещо більш неймовірне… і більш значне. Панове, вони подорожують у часі.
Присутні невизначено зашаруділи. Карпентер рішуче кивнув.
– Саме так, панове. Подорожі в часі – вже реальність. Це досягнення було здобуто не так, як ми це уявляли... не в результаті наукових дослідів кваліфікованих спеціалістів; воно прийшло до нас як чума... інфекція... професійне захворювання військових… як результат поранення в бою звичайних людей. Перед тим, як ми продовжимо, продивіться рапорт, що перед вами.
Присутні пролистали заповнені бланки. Рядовий першого класу Натан Райлі переносився в Нью-Йорк початку двадцятого століття; майстер-сержант Лела Мачан... відвідувала Римську імперію першого століття нашої ери; капрал Джордж Ханмер... подорожував у вікторіанську Англію. І решта з двадцяти чотирьох пацієнтів тікала від хаосу і жаху війни двадцять другого століття у Венецію дожів, на піратську Ямайку, в Китай часів династії Хань, в Норвегію до Еріка Рудого – будь-куди в часі і просторі.