Вийшов із підземки, таксі спіймав майже одразу — щоправда, назвав зовсім іншу адресу, не ту, яку збирався. Машина мчала, розплескуючи калюжі, вкриті, мов лускою, першим осіннім листям, а Віталій вкотре подумки прокручував почуте в літаку. Тепер він здогадувався, що сусід розповів історію Бджілька так, як йому, сусідові, було… зручніше? вигідніше? — втім, не має значення. Можливо, це взагалі такий збіг обставин: у чоловіка, схожого на Леонова, опинився годинник того, хто розповів Віталієві історію цієї (чи ж цієї?) людини. Або справжній Бджілько нікуди з Америки не летів.
І не про валізку мріяв він усе життя, а про…
Несуттєво.
І скільки було правди в словах сусіда по перельоту — теж несуттєво.
Є факт: годинник в руках у Віталія. Зрозуміло, він не залишить його собі… Просто тому, що це надто небезпечно, раптом що… Словом, не залишить.
Але ж ніщо не заважає продати його, чи не так?
Коли фортуна посміхається тобі — використовуй її на повну, якщо ти чоловік, а не нікчема!
Їхати було ще далеко; Віталій почув мелодійне дзеленчання, витягнув «апельсин» і, розкривши кришку, замилувався всією цією красою: стрілочками, зірочками, візерунками, всім цим налагодженим, точним механізмом, який діяв за раз і назавжди встановленими законами.
«Цікаво, а що там мій сусід у них весь час підправляв?..»
7
(із перемовин по мобільному зв'язку)
— …поки віз, думав, збожеволію. Ну, наче, нормально, по дорозі не зіпсувався наш плід. І, здається, в мене коріння не запустив. Я щоп'ятнадцять хвилин в ньому стрілочки пересував, аби процес заморозити, аби проростати не почав. Це ж як Татусеві треба було грішити, скільки «гумусу» напрацювати, щоби таке…
(перебиваючи) — Згодував апельсин?
— Аякже. Наш Вінні-Пух одразу повівся, добре ти його «накрутив». Упевнений, насіннячко проросте найближчим часом.
— Ну, виходить, можна не турбуватися. Щойно потягне-вип'є всі соки, одразу ж скине брудну шкірку, правильно?
— Загалом — так, але, боюся, йому одного Пуха, як такого собі газона, може й не вистачити. Боюся, і десятка інших газонів не вистачить, довго буде з рук у руки перекочуватися. Товста дуже шкірка, сам знаєш. А найстрашніше, якщо плід наш почне притягати до себе біди, от чого я боюся… Ого!
— Що таке?
— Та щойно на ліфті повз мене проїхав попутник, разом у літаку летіли.
— Ну, і? Звичайний собі збіг.
— Так, мабуть. Хоча — чи нам вірити у збіги? Бог не фраєр…
8
(із перемовин по мобільному зв'язку)
— …так, Танцю, пам'ятаю, пам'ятаю!
— Про що пам'ятаєш?
— Завтра — дванадцяте, день народження нашої доньки. До речі, привезу їй подарунок — шикарнючий! Я оце якраз заїхав до одного знайомого, у нього магазинчик у «вежах-близнюках»… Ну, в «Трейд Центрі», тутешніх хмарочосах, так, то він обіцяв дещо годяще підібрати. Словом… О, мій поверх, час виходити. Все, сонце, цілую, скоро прилечу, чекай.
Віталій вийшов з ліфта, зім'яв і викинув рекламний проспект, який йому підсунули на вході («Вересневі знижки! Поспішайте!»), і тоді дзиґар «апельсина» у піджаці задзеленчав — прокволом, розлого, чомусь (устиг здивуватися він) зовсім не мелодійно.
Смак до знань
Він увійшов точно із дзвоником. Зачинив за собою двері в авдиторію — і наче гострим лезом відсік мідне, вимогливе дзеленчання. Це був один із маленьких трюків, якими Шахх послуговувався під час занять. Ще один штрих до його образу — образу розважника.
Увагу авдиторії слід зосередити на собі — одразу, з першої ж миті. Він знав розважників, які, навмисне запізнившись, прочиняли двері з приголомшливим гуркотом, знав тих, хто любив перчене слівце, незрідка фіглярував або ж щоразу міняв вбрання, зачіску, навіть тембр голосу… «В цій битві всі засоби годяться», — казав Шаххові його наставник. Шахх так не вважав: блюзнірство рано чи пізно призводить до того, що тебе починають зневажати. А це — певний шлях до загибелі.
Він піднявся на кафедру і різким владним порухом змахнув з неї неіснуючий пил. Мармур приємно холодив шкіру; під пальцями, ледь відчутні, вгадувалися літери. Він пам'ятав кожну з них, особливо той характерний іржавий відтінок у стертих за віки борозенках. Іноді вони снилися Шаххові, і це були не найкращі його сни.
Десь на «верхорядді» зареготали. Зашурхотів пакет, напевне — промаслений, напевне — зі шматком м'ясної запіканки. Одна з дівуль верескливо розповідала подрузі, як учора ходила зі «своїм» на дикі танці.