Але, що набагато страшніше, їхня внутрішня будова також змінилася. Як наслідок — зазнала змін і психіка. Іноді Шахх думав: можливо, всі ці пазурі, зябра, гребні призвели до того, що нинішні діти просто не здатні засвоїти знання пращурів? Адже не можуть мавпи навчитися віршескладанню, а риби — живопису…
Натомість вони отримали інший дар: здатність, налякавшись чи роздратувавшись, збуджувати одне в одного агресію. Випускаючи особливу пахучу речовину, вони підхльостували решту своїх ровесників і якоїсь миті перетворювалися із людей на тварин, із окремих особистостей — на зграю. З віком вони втрачали цю властивість — ті з них, хто доживав до сивих літ.
Він бачив таке сотні разів, і не тільки уві сні, тому не перелякався. Владно здійнявши руки до стелі, Шахх звелів:
— Стояти! — і на мить вони підкорилися. Все в авдиторії завмерло, хоча важкі задушливі хвилі зграйного запаху і далі гойдалися у повітрі.
Шахх схвально кивнув і, маючи намір остаточно погасити агресію, почав повільно, ритмічно читати молитву:
— До тебе, Всемогутня і Чорнозінича, Та, що Проймає та Очищає, підносимо свої…
Не встиг.
З лінивим дзенькотом вибухнув крайній лівий світильник, потім — іще один. Решта згасла разом, наче чиїсь велетенські вуста задмухали жменю свічок.
Останнім, що запам'ятав Шахх, було спотворене злобою обличчя новачка: задерта губа, розчахнуті ніздрі, готове до стрибка тіло.
Потім настала темрява.
— Як це сталося? — Священик був набагато молодшим за Шахха, але поводився самовпевнено, наче господар.
— У своїй відповіді новачок використав надто багато незнайомих слів. Це їх завжди лякає. Я намагався зупинити…
Священик поклав руку Шаххові на плече:
— Не турбуйтеся. Ми давно вже знали про нього. От-от мали… Втім, несуттєво. Збагніть головне: ви тут ні до чого.
В авдиторії було порожньо і тьмяно, палали свічки. Прибиральники ходили між рядами, вимітаючи сміття. Ще двоє драїли підлогу, кафедру і перші ряди, хоча, звичайно, все відмити й не сподівалися. Хтось перечепився і, вилаявшись, жбурнув у куток сандалію з розірваними ремінцями.
Пахло зіпрілим листям і бійнею.
— Світильники відновлять за кілька днів. Доти… Ну, я би порадив вам відпочити. Групу ми розформуємо, до початку сезону залишилося зовсім мало часу. Ті з них, хто прийде наступного року, — («Хто вціліє і прийде наступного року», — подумки виправив його Шахх), — навряд чи згадають про це, — священик невизначено махнув рукою у бік перших рядів.
— Його батькам уже…
— Він був сиротою, виховувався в одній із книг-говорилень. Певно, нам доведеться як слід взятися за неї… втім, — обірвав він себе, — це вже не ваш клопіт. Ви вільні, розважнику.
Шахх пішов.
Мрячило, він щільніше насунув на голову капюшон і попростував брущаткою, намагаючись не ступати у калюжі. Перехожих майже не було, тільки один раз повз нього прочовгали, в'яло гойдаючи головами, грибоносці; на обох були криваво-червоні плащі із символом Юґґота. Шахх чув, як вони раптом зупинились і обмінялися кількома фразами, вимовленими так, наче роти в грибоносців були забиті талим льодом. Затримуватися і прислухатися він не став. Швидко перейшов площу Ноденса Здоланого, квартал Різників і вийшов на Горбатий міст. Звідси було видно всю південну частину міста, і Шахх якийсь час простояв, дивлячись, як сіре марево поступово оповиває дахи будинків; він намагався уявити, яким було місто тисячі років тому, коли про Давніх Господарів знали тільки з легенд і вважали їх вигадкою, не більше. «Коли»… Це припускало, що колись були часи інші — вільна Земля, вільне людство. Але якщо автор «Пнакотських манускриптів» хоча б на півкроку наблизився до істини, значить, Господарі завжди володіли Землею і завжди владарювали над людьми. Для того вони людей і вивели.
Рвучкий порив вітру зірвав капюшон із Шахха, але той не надягнув його знову, лише провів долонею по голеній голові. На лобі були витатуювані ієрогліфи, які означали те ж саме, що і літери з іржавим відтінком — там, на кафедрі, у Виховаллі ярих. Тавро, мітка Пані. Ніхто з Господарів не насмілиться торкнутися Її власності, якщо не бажає мати справу з Її прислужниками або ж із Нею Самою.
Виховалля звідси було не видно, та Шаххові виразно пригадався чудернацький розчерк перед центральним входом; ті ж ієрогліфи, але незрівняно більшого розміру. Навіть найтемнішої ночі їх було помітно — бо вони були чорніші за будь-яку природну чорноту.
Коли наближався черговий сезон, вони починали пульсувати. І тоді ярі ставали роздратованішими і злішими: глибоко в душі вони здогадувалися, що на них чекає, хоча мало хто з них дозволяв собі замислюватися. Саме це згубило новачка: не зарозумілі слова, але те, що він сказав їм правду.