- Пішли пройдемось до конюшні. – запропонував Менельтор.
- Сонце сьогодні тепле, може політаемо? – запропонувала інший варіант Белегестер.
- Гаразд. До рівнини! – розкриваючи крила сказав Менельтор.
- Тоді вперед. – розкривши крила і взлетівши сказала Бель.
- Навипередки! – вигукнув Менельтор наздоганяючи сестру.
Так брат і сестра літали десь години три і приземлилися на балконі, що веде в покої Белегестер. Менельтор повернувся до себе, а Бель почала одягати зброю. Два коротких клинка знайшли місце у чобітках, 12 ножів сховалися навколо талії, лук за спиною, там же кольчан стріл де знаходилося близько 50 стріл, 300 отруйних ігол по 150 заховано у кожній руці, меч закріплен на поясі зправа, по 3 довгих ножі на стегнах та один клинок на спині. Менельтор теж готувався. Він одягнув на спину два одноручних меча та лук, кольчан стріл та меч прикріпив на пояс зправого боку, у чоботях - по два довгих ножі, навколо поясу 10 отруйних коротких ножів та на руках закріплено по 3 звичайних коротких ножі. Подивившись на себе в дзеркало та забравши речі брат та сестра вийшли зі своїх покоїв і пішли до конюшень. Зустрівшись по дорозі вони разом дійшли до коней і почали снаряджати їх. Вони одягли сідло та вуздечку, прикріпили сумки, вивели конй зі стоіл та під воздечку вивели до воріт.
- Ну, що? Уперед, назустріч пригодам! – сідлаючи свого коня Місяця сказав Менельтор.
- Нехай дорога і справді буде легкою. – тихо прошепотіла Белегестер. Сідлаючи свою Сніжинку вона наздогнала брата. Тепер перед ними не викладані плиткою дороги замку, а лісові стежки. По них і їхали брат з сестрою. Через 3 дні вони добралися до рівнини, тут їх з радістю зустріли феї² та проводили їх до гір Наухалі вздовж річки Оіол.
- Белегестер, Менельтор!!! – радісно сказала фея своїм дзвінким голосом.
- І ми раді знову тебе зустріти Агнес. – посміхаючись сказала Бель.
- Як у вас тут справи. – турботливо запитав Менельтор.
- Завдяки турботі принца і принцесси ми знаємо, що знаходимося у безпеці. – радісно сказала Агнес.
- Ми раді, що наші старання не були марними. – задумливо сказала Бель.
- Ви так швидко прогнали тих темних єльфів, що ми навіть нічого зразу не зрозуміли. Так, так швидко і вправно... того підпалили, а іншого відправили в політ, а іншого... – десь пів години Агнес розповідала як вправно вони розібралися з Дроу, що прийшли сюди 4 роки тому.
- Да... пам’ятаю як тоді Белегестер була розлючена. Я її такою не бачив не до, не після. – згадуючи ту ніч сказав Менельтор.
- А коли ви зробите привал? – запитала Агнес сидячі на плечі Менельтора.
- Мабуть через кілька годин. – задумливо сказала Белегестер.
- А можно я з вами залишусь на ніч. – несміливо запитала Агнес.
- Звісно можна. – радісно сказав Менельтор.
- Урааа – радісно вигукнула Агнес.
- Хі хі. Поїхали. – сказала Бель сміючись від дитячої радості Агнес.
- Ну, що привал? – запитала Агнес яка вже встигла пересісти до Бель.
- Так метелику, привал. – сказала Бель.
-ЄЕй! А чому метелик? – запитала обурена Агнес.
- А тому, що у тебе крильця як у метелика, кучеряшка. – пояснив Менельтор.