Навіщо я сюди приїхав? — запитав Юбу Туур чоловік, що тепер звався Апулеєм Ґолденом, а ситар Раві Шанкара тим часом наслухав. У цьому будинку загинула моя мати. Я розлюбив це місто. Я що, справді настільки збожеволів, що вірю в привидів і лечу на інший край світу — в ім’я чого? Якогось екзорцизму? Це дурість. Так, наче я чекаю, поки щось не станеться. А що може статися? Нічого. Будемо собі туристами, а потім повернемося додому. Ходімо випити кави до «Леопольда» та полюбуватися мистецтвом до музею імені Бгау Даджі Лада й до музею Принца Вельського, який у мене язик не повертається назвати музеєм імені Чатрапаті Шиваджі, бо тому до одного місця було мистецтво. Покуштуймо вуличної їжі на пляжі Човпатті, щоб заробити собі розлад шлунку, як справжні іноземці. Купімо собі пару срібних браслетів на Чор-базарі, подивімося на фризи Кіплінгового батька, посмакуймо крабами в часниковому соусі в Кала-Ґоді, посумуймо через закриття «Ритм-Гаузу» й пом’янімо також кафе «Самовар». Якщо нам хочеться музики, ходімо до «Блю Фроґ», панорамних краєвидів — до «Аера», моря — до «Ауруса», світла — до «Трайста», дівчат — до «Трилоджі», а гайпу — до «Гайпа». Ну його в задницю. Ми вже тут, то нема чого сидіти.
Заспокойся, попрохала вона. Ти істеризуєш.
Щось має трапитися, відповів він. Мене недарма притягнуло сюди з іншого кінця світу.
У вестибюлі на нього накинулася ефектна жінка.
Ґраучо! — вигукнула вона. Ти повернувся! Тоді спіймала на собі погляд красуні-сомалійки. Ой, вибачте, перепросила. Я його знаю з дитинства. Його старшого брата ми кликали Гарпо, ну, розумієте. Вона постукала себе по скроні. Бідолашка. А цього називали Ґраучо, бо він весь час бурчав і ганявся за жінками.
Розкажіть мені про це, попросила Юба Туур. Ми мусимо забацати вечірку! — вирішила ефектна жінка. Подзвони мені, дорогенький! Подзвони мені! Я всіх скличу. Вона кудись помчала, говорячи в телефон.
Брови Юби Туур запитально звернулися до Апу.
Не можу згадати, як її звати, відповів він. Таке враження, що бачу її вперше в житті.
Ґраучо, мовила потішена Юба Туур.
Так, відповів він. А Д мав прізвисько Чико. Ми були сраними братами Маркс. Морозиво, купуйте фруктове морозиво! Я не хочу належати до клубу, який може прийняти мене в свої члени. Такий пункт є в кожній угоді, це називається клавзула адекватності. Ха-ха-ха… Ви мені зуби не заговорюйте: адекватностей не можна взути. У скільки обійдеться спустити вас у каналізаційний люк? Обійдетеся. Я провів чудовий вечір, але не цей. Я й тебе вбив би за гроші. Ха-ха-ха. Ні, ти мій друг. Тебе я вбив би задарма. Варто було податися на інший кінець світу, щоб цього спекатися.
Задля цього варто було сюди приїхати, сказала вона. Я дізнаюся про тебе такі речі, про які й не підозрювала, а ми ще ж навіть із готелю не вийшли.
Я шукав таку дівчину, як ти, сказав він, наслідуючи Ґраучо. Не тебе, а таку, як ти.
Перехід.
Не встигли вони ступити кількох кроків по Аполло-Бандер у бік Брами, як Юба спинилася й звернула увагу Апу на квартет чоловіків, що майже комічно кидалися в очі; вони парилися в чорних костюмах та капелюхах, усі мали на собі білі сорочки з вузькими чорними краватками й окуляри від сонця; двоє крокували за ними, а інші двоє з протилежного боку вулиці.
Схоже на те, що маємо товариство скажених псів, сказала вона. Чи братів Блюз, яка різниця.
На вимогу пояснень квартет відреагував із поштивістю. Серджі, ми партнери деяких партнерів вашого шанованого батька, промовив той, що найбільше нагадував Квентіна Тарантіно в ролі Містера Коричневого. Конкретно нам доручили подбати про вашу особисту безпеку й дали інструкцію діяти максимально обережно й непомітно.
Хто доручив? — запитав Апу, роздратовано, підозріливо, досі буркотливо.
Серджі, ваш шанований батькоджі, своїми каналами. Вашому високоповажному батькові не було відомо про ваше рішення повернутися, і після того, як він дізнався про ваше повернення сюди, він хвилюється про вашу безпеку й хоче, щоб усе було добре.
У такому разі повідомте мого шанованого батька тими ж каналами, що мені не треба няньок, а після цього ласкаво прошу вас забратися.