Містер Коричневий ще більше засмутився. Ми не маємо повноважень повідомляти, відповів він. Наша справа лише виконувати розпорядження.
Це був глухий кут. Нарешті Апу знизав плечима й повернувся. Тоді тримайтеся позаду, звелів він. Не підходьте близько. Я не бажаю, щоб ви з’являлися в полі мого зору. Якщо я поверну голову, відскочте. Не потрапляйте мені на очі. Те саме стосується моєї супутниці. Тікайте з-перед очей.
Містер Коричневий схилив голову з виразом смиренної печалі на обличчі. Гаразд, серджі, мовив він. Ми будемо намагатися.
Вони постояли, спостерігаючи за човнами в порту. Це просто смішно, промовив Апу. Я розумію, що він організував спостереження за Петею, коли той подався в свій похід, бо то Петя, але мене йому треба почати сприймати як дорослого.
Юба захихотіла у своїй незворушній манері. По дорозі сюди, сказала вона, я думала: Індія, мене шокують картини злиднів, певно, це ще гірше, ніж у нас, а якщо й так само зле, то все одно інакше — хай там що, я маю себе відповідно налаштувати. Я гадки не мала, що тільки ми приїдемо в місто, відразу потрапимо в боллівудський фільм.
Перехід.
Коли вони повернулися після вечері до готелю, у вестибюлі на них чекав якийсь добродій — сивий, з орлиним профілем, одягнутий у кремовий костюм і краватку крикетного клубу, із капелюхом від «Борсаліно» в руках. Він розмовляв аристократичною англійською, хоча англійцем не був.
Перепрошую, вибачте, будь ласка. Чи ви не матимете нічого проти, сподіваюся, ви не сприймете цього як нахабства, якщо я наважуся попросити дослівно кілька хвилин вашого часу?
У чому справа?
Чи не могли б ми, можливо, було б краще у більш відлюдному місці, чи міг би я наважитися про це попросити? Трохи далі від чужих очей і вух?
Юба Туур аж заплескала в долоні. Я думаю, ти це все підлаштував, звернулася вона до Апу. Щоб мене розважити й піддурити мене, що так відбувається весь час. Звісно, сер, звернулася вона до чоловіка в кремовому костюмі. Ми радо запросимо вас до свого апартаменту.
Витіснення.
В апартаменті. Чоловік ніяково стояв біля скляної шафки з ситаром Раві Шанкара, мнучи пальцями криси капелюха й не приймаючи запрошення сісти.
Я впевнений, що моє прізвище вам нічого не скаже, промовив він. Мастан. Моє прізвище Мастан.
Ні, вибачте, я не чув цього прізвища, визнав Апу.
Я вже не молодий, відповів пан Мастан. Господь дарував мені більш як сім десятків років життя. Але майже пів сторіччя тому, коли я був молодим працівником поліції з відділу кримінальних розслідувань, мене, можна сказати, дещо об’єднувало з одним партнером вашого батька.
Ще один партнер партнерів, сказав Апу. Сьогодні на них щастить.
Вибачте моє запитання, продовжив пан Мастан. Чи ваш високоповажний батько коли-небудь розповідав вам про свого партнера — чоловіка, якого він жартома називав Доном Корлеоне?
Тепер Апу замовк — так виразно й глибоко, що мовчання стало промовистим. Пан Мастан поштиво кивнув головою. Мені завжди цікаво було, продовжив він, наскільки сини вашого батька посвячені в його ділові операції.
Я митець, відповів митець. Я не завертаю собі голову фінансами.
Звичайно, звичайно. Це цілком природно. Митець живе у вищих сферах і не переймається мерзенним металом. Я сам завжди захоплювався богемним духом, хоча, на жаль, сам за натурою інший.
Юба помітила, що Апу, перетравивши слова «працівник поліції» й «Дон Корлеоне», слухає надзвичайно уважно.
Чи я можу розповісти про мій зв’язок із партнером вашого батька, з тим доном, — запитав пан Мастан.
Так, прошу.
Одним словом, сер, він зруйнував мені життя. Я переслідував його, сер, за різноманітні порушення права й поважні злочини. Я йшов за ним по гарячих слідах, якщо можна так висловитись. Тоді я був молодим і ще не набрався міської мудрості. Я був чесний, сер, непідкупний. Без сумніву, чимало впливових людей могли б назвати мене перепоною, перешкодою, що не давала добре змастити коліщата суспільства, аби вони справно крутилися. Може, й так, але ось такий я тоді був. Чесний, непідкупний, перепона. Партнер вашого батька поговорив із вищими чинами, не такими безкомпромісними, і мене відсторонили від справи й відправили у вигнання. Вам знайомий поет Овідій, сер? Він не догодив імператору Августу, за що був висланий на Чорне море й ніколи не повернувся до Риму. Така була й моя доля — роками нидіти без надії на просування по службі в маленькому гірському містечку в штаті Гімачал-Прадеш, відомому з масового вирощування грибів і червоного золота, себто помідорів, а також як місце заслання Пандавів у міфологічних часах. Я теж трохи був Пандавою в своєму грибно-помідорному засланні. Через багато років щастя усміхнулося мені. Доля вчинила так, що один місцевий добродій, імені якого не буду тут згадувати, розгледів у мені чесну людину, тож я залишив лави поліції й почав охороняти плантації грибів і помідорів від розкрадання. З часом, сер, я залишив гори й досягнув успіху в сфері охорони й приватних розслідувань. Дякую Богу, що мені вдалося. Тепер я приватна особа на заслуженому відпочинку, і мою справу продовжують сини, але я тримаю руку на пульсі, сер, що так, то так.