Дві дракониці з дому Ґолденів, як і очікувалося, блискуче справилися із завданням швидкого повернення тіл додому після того, як їх віддали відповідні мумбайські органи. Вони звернулися до однієї реномованої фірми з громіздкою назвою БМРПП — Бюро міжнародних ритуальних послуг і перевезень, яка оперативно приготувала все необхідне для транспортування тіл, включно з герметичними трунами й контейнерами для перевезення з американською атестацією. Фірма підготувала всю документацію, отримала завірені англійські переклади свідоцтв про смерть і письмову згоду місцевих органів на вивезення тіл, а також знайшла найшвидший можливий термін повернення Апу і Юби до Нью-Йорка. На пероні аеропорту імені Кеннеді відбулося сумне розлучення. Френкі Соттовоче й родичі сомалійської мисткині забрали тіло Юби, щоб поховати згідно зі своїм звичаєм. Апу повернувся на Макдуґал-стріт.
Це було незвичне й недоладне прощання. Запечатана труна залишилася закритою. Тіло не було забальзамоване, тож закони штату не дозволяли прощання з відкритим віком. Після того, як Нерон не погодився на жодну релігійну церемонію й обрав кремацію, а не поховання, працівник БМРПП схилив голову й запропонував, що на годину залишить родину у власному гроні, а тоді повернеться. Пізніше він привезе їм прах. Або, якщо вони бажають, сам ним розпорядиться.
— Ні, — заперечив Нерон. — Привезіть його.
Працівник похоронного бюро знову похилив голову.
— Якщо дозволите, — сказав він тихо. — У цьому штаті немає закону, який регулює, де можна зберігати чи розвіювати прах. Ви можете помістити його в крипту, нішу, могилу або якийсь резервуар у домі — як вам завгодно. Якщо ви захочете його розвіяти, чиніть як вважаєте за потрібне, але краще не робити цього на видноті. Попіл після кремації нешкідливий і не несе жодної загрози для громадського здоров’я. Розвіяння на приватній ділянці вимагає згоди її власника, а якщо ви захочете розвіяти попіл на публічній території, незайвим буде перевірити місцевий план зонування. Якщо бажаєте розвіяти попіл на узбережжі або в Нью-Йоркській бухті, вам необхідно пам’ятати про вимоги Управління з охорони довкілля, що стосуються поховання в морі…
— Годі, — перебив його Нерон Ґолден. — Припиніть і негайно забирайтеся звідси.
За цілу наступну годину не пролунало жодного слова. Василіса забрала малого Веспасіана нагору, а решта нас залишилася стояти або сидіти в товаристві труни, кожен на самоті з власними думками. У цю жахливу годину я усвідомив, що після смерті Апу нарешті переконав мене в чомусь, чого я не хотів визнавати впродовж нашої дружби: що людське невимовне неодмінно співіснує з тим, що піддається пізнанню, і що люди криють у собі таємниці, яких не розтлумачать жодні пояснення. Як би я не намагався, я не міг пояснити тієї легкості, з якою він, з-поміж усіх Ґолденів, погодився скинути свою індійську шкіру й вирушити на захід зі свого міста до Ґринвіч-Вілидж. Старий мав за плечима досить темних справ, Петя — достатньо реальний і злободенний розлад, а Діоніс — достатньо потаємних прагнень на майбутнє; цим і можна було пояснити їхній вибір, але Апу був глибоко залучений у життя рідного міста, кохав і був коханий, і розбите серце не видавалося достатнім поясненням його бажання виїхати. Голос розуму в мені припускав, що з усіх синів Нерона він найвиразніше достеріг тіньові справи батька й це його налякало — і, може, це була частина правди. Можливо, те, що він говорив про стару школу виховання, коли батькові рішення вважалися обов’язковим до виконання законом, також мало з цим щось спільне. Але інший голос — голос, який він мені прищеплював, а я цьому опирався — тепер викликав в уяві іншу картину: Апу сидить, мабуть, схрестивши ноги, й медитує на широкій мармуровій терасі родинного дому на пагорбі із заплющеними очима, зазираючи всередину, чи куди він там ще зазирав у пошуках поради, і чує інший голос — не той, що шепотів до мене, а може, й той самий, або ж це був його голос чи голос, ним придуманий, або ж, як він сам би це сформулював, він під’єднався до чогось, у що завжди вірив, — до голосу Всесвіту, мудрості всього сущого, голосу, якому довіряв; і той голос промовив: Рушай. І він, як Жанна д’Арк, як святий Іван Богослов, як вигаданий ним самим «Апу Ґолден», якого в Нью-Йорку переслідували привиди його колишнього Я, — як містик, яким він і був, послухавшись своїх голосів або, як сказали б ми, скептики, під дією пориву, рушив.