До пошуків, що тривали три тижні, залучено понад вісімсот осіб, а також пошукові собаки та вертольоти. Як згодом зізналася Отіс, спочатку Захаріассен і Койт планували зустрітися з нею в домовленому місці на дорозі номер 35, куди вона пообіцяла принести їм одяг, гроші та зброю і, як це не сумно, відірвана від реальності, сподівалася, що вони заберуть її зі собою і вони всі зможуть розпочати нове життя, повне кохання й сексу, в Канаді; насправді ж вони вирішили з нею не зустрічатися, що для неї вийшло на краще, оскільки їхнім первісним планом було забрати все, що вона принесе, після чого її вбити. Упродовж наступних трьох тижнів їх кілька разів помітили, їхній слід узяли собаки, сліди ДНК знайшли в якійсь лісовій хижці, й нарешті їх загнали в кут у державному лісі Кабетоґама поблизу канадського кордону. Койта взяли живим, а Захаріассена вбито під час спроби пручатися арешту трьома пострілами в голову. Переслідування втікачів широко висвітлювалося в загальнонаціональних новинах.
Ми відвели погляд від Д Ґолден[а], бо були переконані, що Рія щоденно є поруч із [ним], що її погляду не уникне нічого, що треба було побачити. Та всі ці три тижні після втечі її батька з «Клінтон Оукс», щодня, щохвилини аж до ночі, коли його застрелили в лісі Кабетоґама, Рія була мов очманіла. І саме тоді Д попросили звільнитися з клубу «2 Мости». Це був ідеальний збіг несприятливих обставин: вона була найбільше потрібна Д саме тоді, коли її увага була деінде.
У новинах кажуть, що він намагається перебратися в Канаду, але це все лажа, ірраціонально ствердила вона. Він намагається добратися до мене.
Такої Рії Д ще ніколи не бачи[в] — наляканої, невпевненої, оточеної слабкими електричними розрядами. Єдиною річчю, в яку [він] віри[в], була вона. У ній [він] віднайшо[в] свою чудодійну скелю. А потім вона розсипалася, а [він] не бу[в] у змозі цього винести.
Чого б це йому їхати сюди, в місто. Це так далеко, завеликий ризик, і в місті його напевно помітили б і спіймали.
Ховаються якраз у місті, заперечила вона. На селі, у малих містечках, у полях чи лісах кожен тебе бачить і кожен знає, чим ти дихаєш. У місті ти невидимий, бо нікому нема до тебе справи.
Але це ж треба пів країни проїхати. Він не прийде.
Він пообіцяв, що прийде. Він прийде.
Захаріассен не прийшов. Він гнався до кордону через ліс на півночі. Та попри повідомлення, що його бачили далеко від Нью-Йорка, вона була переконана, що він на шляху до неї, тож вийняла револьвер Кольта з перламутровим руків’ям, зарядила його й поклала собі в сумочку, але навіть після цього вся була немов на голках. Її колеги з Музею ідентичності помітили її вимотаність, божевільний погляд, неспокій, такі разючі в людини зазвичай стриманої, і кожен мав на це якесь вирішення: може, їй треба взяти відпустку, може, в неї не складаються стосунки, може, їй варто почати приймати кава-каву, це стовідсотково органічний препарат на основі трав, він напевно допоможе їй зняти напруження.
Ночами вона майже не спала, а сиділа при вікні спальні, очікуючи, що її батечко-вбивця щомиті може залізти на плаский дах за вікном, і кілька разів ледь не підстрелила кота. Так само не раз вона вчинила щось, чого ніколи не робила раніше, а саме ходила запитати поради в дреґ-королеви Мадам Жорж із розташованого під ними салону «Таро-Кришталева-Куля-Гороскоп-Передбачення-Майбутнього», і коли Мадам Жорж запевнила Рію, що вона має попереду довге й блискуче майбутнє, та відповіла: неправда, розкиньте карти ще раз, і хоч ворожка додала: твій друг, приведи його сюди, от за нього я справді тривожуся, Рія не послухала, бо їй здавалося, що вона знає всі клопоти Д й не потребує допомоги дреґ-королеви, щоб його зрозуміти, а саме тепер, цей єдиний раз, узагалі йшлося не про нього, а про неї і її скотину-батька, що мав заявитися до неї серед ночі. Вона подалася до сварливої власниці рожево-жовтого будинку й почала голосно, занадто голосно доводити пані Ран, що давно вже пора встановити в будинку порядну систему безпеки з відеодомофоном і сигналізацією, а також кращі замки на вхідних дверях і всередині, більш солідні замки, сюди ж кожен може увійти, це непевне й небезпечне місто, і замовкла лише тоді, коли пані Ран урвала: