Минуле, його покинуте минуле на терасованому пагорбі. Той пагорб завжди був чарівним місцем, ще відколи брат Рами Лакшмана випустив стрілу в землю, щоб спровадити далекий Ґанґ і втамувати їхню спрагу. Із землі вдарило підземне джерело, і вони напилися з нього. У ставку Банґанґа досі була свіжа вода. Баан, на санскриті означає стрілу, а Ґанґа — звісно ж, матір-ріку. Вони жили серед живих історій богів.
Після богів були британці, передовсім вельмидостойний Маунтстюарт Ельфінстоун, губернатор міста у 1819–1827 роках, який вибудував на пагорбі перше бунгало, а за його прикладом пішла вся міська знать. Нерон пам’ятав пагорб свого дитинства, де росло багато дерев і між листя де‑не-де пробивалася червона черепиця присадкуватих елегантних садиб. У спогадах він крокував Висячими садами й спостерігав, як його сини бавляться в «Бабусиному черевику» в парку імені Камали Неру. Першу багатоповерхівку збудували на горбі у п’ятдесятих роках, і люди з неї сміялися. Вони прозвали будинок Сірниковою коробкою, бо саме так він виглядав — як поставлена сторчма велетенська коробка сірників. Хто там буде жити, глузували люди, погляньте, яка бридота. Але чергові сірникові будинки росли вгору, а бунгало зникали. Оце був прогрес. Але він не це хотів розповісти. Він прагнув закінчити історію, яку почав тоді розповідати мені в «Російській чаювальні».
(Він сам відчинив Рії двері. Вони пройшли до його затемненого кабінету й сіли в мороці. Вона нічого, чи майже нічого не сказала. Він мав розповісти довгу історію.)
Він познайомився з чоловіком, якого почав називати Доном Корлеоне приблизно тоді, коли до кінотеатрів потрапив «Хрещений батько» й коли він почав намацувати для себе ґрунт у світі кіновиробництва. У ті часи всі знали дона під іменем Султана Аміра. Його злочинний клан називався «С-Компанія» — «С означає Султан, Супер і Стиль», як нахвалявся сам дон. Це був крутий злочинець, майстер контрабанди, але люди його любили, бо він не дозволяв нікого вбивати, а в душі був кимось на зразок соціального працівника. Він допомагав бідоті в нетрях і дрібним крамарям. Проституції він не цурався, це правда; борделі в Каматіпурі — так, він ними заправляв. Пограбування банків — теж. Кожен має свої недоліки. Отож, дійсно, плюс-мінус тип Робіна Гуда, можна й так сказати. Не насправді, не до кінця, бо такої масштабної діяльності не можна ставити на одну дошку зі зграйкою дрібних розбійників із луками й стрілами в Шервудському лісі в Сполученому Королівстві, але люди вважали його за порядного хлопця — більшою мірою порядного, ніж негідника. Він був першим гангстером-знаменитістю. Усіх знав, усюди з’являвся. Поліція, судді, політики — він усіх тримав на повідці. Вільно розгулював містом, нічого не боячись. А без таких гангстерів, як він, не з’явилося б і половини фільмів, які обожнювала публіка. Мафіозі — найбільші інвестори. Запитайте кого хочете з великих кінематографістів. Раніше чи пізніше мафія з’являється з мішками грошей у руках.
Він вишколив наступне покоління, вигодував усіх місцевих хлопців. Що знав би Замзама Аланкар про контрабанду, якби не пройшов вишкіл у Султана Аміра? Був його учнем і Замзама (на прізвисько КД, що означало «Кімове Дуло», або просто Гармата), і Дрібноногий, і Короткопалий, і Довбешка — уся верхівка мафії. Усі п’ятеро обожнювали кіно, а Султан Амір мав коханку-кінозірку на ім’я Ґолді й помпував гроші в безнадійні фільми, щоб зробити з неї ікону кіно — тож, природним чином, вони увійшли в кінобізнес. Ніхто тоді ще не називав його Боллівудом, це вигадали набагато пізніше. Бомбейська кінопромисловість. Бомбейське кіно. Так це тоді звалося.
(«Бомбейське кіно», якщо мені можна вставити коротеньку ремарку, був і залишається моїм улюбленим фільмом дуету Мерчанта й Айворі, особливо пісенно-танцювальний номер «Друкарська машинка цок-цок-цок», у якому танцівниці крутять піруети на клавішах велетенської «машинки долі», а режисер пояснює: «Коли ми, люди, танцюємо на них, ми натискаємо на клавіші, й так пишеться історія нашої долі». Так, ми всі витанцьовуємо свої історії на Друкарській машинці життя.)