Я дуже мало йому розповідав. Тільки те, що на поверхні, що всім було відомо. Хабарі, корупція. Такі дрібниці. Але, думаю, він здогадувався про серйозніше. Думаю, що саме звідти вся та розпуста, випивка, жінки й наркотики.
Там, у нас, він не був якимось митцем. Жив митецьким життям, але не етосом праці. Він належав до богеми, але прекрасне скло виготовляють у Богемії. Він ні до чого не прив’язувався, хіба що окрім сексу, і дозволь мені сказати, хоч тобі це може видатися вульгарним, перепрошую: наркотики нікого не чинять кращим коханцем, хіба що у власних очах. Тож він, певно, і на цьому полі особливо не відзначався. Після переїзду до Америки він зав’язав. (Клацання пальцями.) Раз — і все. На мене це справило враження: він наче став новою людиною, і все в нього налагодилося. У нього проявився талант, який помітили всі. Я сам його вперше помітив. Ніколи не підозрював, що він такий талановитий.
Усі троє мали таку здатність: закрити книжку минулого й жити сьогоднішнім. Це щасливий дар. Сам я закриваю книжку сьогоднішнього й живу здебільшого в минулому.
Залишається ще питання отого гудіння у вухах Апу, голосів, іноді видінь. Він довго сидів на галюциногенах. Можна вважати, якщо ти так розумієш ці справи, що вони зробили його вразливішим на незриме, відкрили йому шлях до уявного світу, відкрили — як це називається? Двері сприйняття. А можна вважати, що це все дурня. Або ще можна вважати, що він страждав від якогось розладу. Що в його мозку, десь глибоко в його єстві була якась вада. Троє синів — і в кожного якась вада в мозку, глибоко всередині їхнього єства! Незаслужена це доля для батька. Це несправедливо. Але така вже моя доля. Апу бачив видіння й чув голоси. Значить, він теж з’їхав із глузду.
Отож, я думаю, він знав про мої справи, але якось постановив собі про це забути. Саме через це він подався назад із тією жінкою, нічого спочатку не обдумавши. Він повернувся додому й загинув. Думаю, що перед смертю зрозумів, від чого загинув і чому. Він мусив зрозуміти, що це був наслідок моїх дій. Я теж це розумію. Повідомлення було відправлено, і я його отримав. Темрява згущується. До кінця лишилося недовго. Ось чому я сьогодні заговорив. Так, щоб встигнути все розказати.
Треба розповісти ще про дві події, які розділяють п’ятнадцять років. 1993, 2008. Ось ці дати.
У грудні 1992 року Нерон знову був із Замзамою на борту «Кіплінга». Якраз перед цим індуські активісти зруйнували в Айодг’ї на півночі країни мечеть, зведену засновником династії Моголів імператором Бабуром, стверджуючи, що вона стояла на міфічному місці народження Господа Рами — сьомої аватари, або ж втілення, Вішну. У Мумбаї вибухнули заворушення. Спершу збунтувалися мусульмани, потім вірні послідовники курсу індуїстської екстремістської партії «Шив сена» заатакували їх у відповідь, а поліція, сказав Замзама, була явно упереджена, явно на боці «Шив сени» і «проти нас». Заворушення вже згасали, але гнів Замзами кипів, як вулкан, і не знав меж.