Але якби людська природа не була загадкою, нам би не потрібні були поети.
Пізніше. Скажемо так, значно пізніше. Один мудрий чоловік колись припустив, що Мангеттен нижче Чотирнадцятої вулиці о третій годині ночі 28 листопада був Ґотемом, містом Бетмена; Мангеттен між Чотирнадцятою і Сто десятою вулицями у найясніший і найбільш сонячний липневий день був Суперменовим Метрополісом. А Спайдермен, цей вискочка, висів догори ногами в Квінз, розмірковуючи про владу й відповідальність. Усі ці міста, невидимі уявні міста, що простягалися поверх справжнього, оточуючи його й переплітаючись із ним: усі вони лишалися неторкнутими, попри те, що після виборів Джокер — із зеленим і сяйливим від тріумфу волоссям, зі шкірою білою, як у куклукскланівця, з губами, з яких скрапувала анонімна кров, — правив тепер ними всіма. Джокер таки став королем і жив у золотому домі в небесах. Містяни зверталися до шаблонних фраз і нагадували самі собі, що на деревах досі є птахи, небо не звалилося їм на голови й досі, досить часто, залишалося блакитним. Місто досі стояло на своєму місці. А по радіо і в музичних додатках, що звучали в бездротових навушниках безтурботної молоді, і далі пульсували ритми. «Янкіз» досі тривожилися через постійну зміну пітчерів, «Метс» досі грали не на повну силу, а «Нікс» досі несли на собі прокляття, що вони «Нікс». В інтернеті досі було повно брехні, а правда збанкрутувала. Найкращі втратили всю свою переконливість, тоді як найгірші сповнилися пристрасної енергії, а лють несправедливих лише оголила слабкість справедливих. Але Республіка залишалася більш-менш неушкодженою. Дозвольте мені це занотувати, оскільки це твердження часто лунало, щоб заспокоїти тих із нас, кого нелегко було заспокоїти. Це, певним чином, вигадка, але я її повторюю. Я знаю, що після бурі надходить інша, а за нею ще інша. Я знаю, що штормову погоду прогнозують навіки, щасливі дні проминули, нетерпимість тепер у моді, а вся система дійсно зманіпульована, тільки не так, як намагався нас переконати лихий клоун. Інколи лиходії перемагають, і що ж тоді робити, коли світ, у який ти вірив, виявляється паперовим місяцем, тоді як у небі сходить якась темна планета, що заявляє: Ні, це я світ. Як жити серед співгромадян і співгромадянок, якщо не знаєш, хто з них належить до тих шістдесяти з гаком мільйонів, які привели до влади жахіття, коли невідомо, хто з них належить до дев’яноста з гаком мільйонів, які знизали плечима й залишилися вдома, або коли твої земляки-американці говорять, що знання є проявом елітарності, а вони ненавидять еліти, а єдине, що ти маєш у своєму житті, — це твій розум, і тебе навчили вірити у чарівність знання — не ту маячню в дусі знання — сила, а знання — краса, і тоді через усе це: освіту, мистецтво, кіно — тебе починають ненавидіти, і породжене духом світу створіння підводиться і згорбатіло суне до Вашингтона, округ Колумбія, щоби там народитися. Особисто я постановив відступити в приватне життя — триматися за таке життя, яке знав раніше, за його щоденність і силу, і наполягати на спроможності морального всесвіту Садів пережити навіть найзапекліший напад. І тому нехай моя маленька історія дійде свого завершення, хай би який макронепотріб, штучні суперечності, жахіття, дурість, бридота й безчестя не оточували вас, коли ви читаєте ці рядки. Дозвольте мені запросити велетенського звитяжного зеленоволосого коміксного короля і його варту мільярдів доларів кінофраншизу на задній план — нехай за кермо автобуса сядуть справжні люди. Наше скромне життя — це, певно, все, що ми здатні осягнути.
Пригадую, як я розповідав Апу Ґолденові про свої сльози в ніч виборів 2008 року. Добрі то були сльози. Не менш рясні, та цілком протилежні сльози 2016 року змили всю ту доброту. У дійсному світі я засвоїв непрості уроки. Брехня може призвести до трагедії як на особистому рівні, так і у вимірі цілої країни. Брехня може перемогти правду. Але правда також небезпечна. Правдомовець може не лише проявити нетактовність і агресію, як я того дня в домі Ґолденів. Слова правди можуть нам коштувати того, що ми кохаємо.