Від абетки починаються всі наші таємниці.
«Увійди і дізнайся про новий світ». Біля парку Бовлінґ-Ґрін був музей, присвячений корінним американцям, на Малбері-стріт — американцям італійського походження, у Порт-Вашингтоні — американцям польського походження, крім того, були два єврейські музеї, на Верхньому й Нижньому Мангеттені, і це все, незаперечно, також були музеї, пов’язані з ідентичністю, але МІ — Музей ідентичності — поставив на щось більше: його харизматичний куратор, Орландо Волф, націлився на ідентичність як таку, на цю нову потужну силу в світі, що своєю могутністю не поступалася вже жодній теології чи ідеології; культурна ідентичність і релігійна ідентичність, національна, племінна, сектантська й сімейна — це було ціле мультидисциплінарне поле, що стрімко розширювалося; а наріжним каменем Музею ідентичності було питання ідентичності власного Я, починаючи від біологічного Я й виходячи далеко за його рамки. Статева ідентичність, роздроблена, як ніколи раніше в історії людства, породжувала цілком нову термінологію, що намагалася зафіксувати її нові видозміни.
— Бог помер, і ідентичність заповнює вакуум, — звернулася Рія до Д перед дверима до гендерної зони, і в очах її блищав запал справжнього адепта, — але виявляється, що боги з самого початку затирали різниці між статями.
Її чорне волосся було підстрижене коротко, біля самої голови.
— Прикольна стрижка, — сказав він.
Вони стояли серед глечиків, печатей і кам’яних статуй з Аккаду, Ассирії й Вавилону.
— Плутарх пише, що Велика Мати була міжстатевим божеством — у ній були присутні обидві статі, ще не розділені.
Якби він найняв старий кабріолет — червоно-білий, із плавниками, вони могли б податися в подорож, може, навіть через усю Америку.
— Ти бачила Тихий океан? — запитав він. — Мабуть, це розчаровує, як і все інше.
Вони йшли далі. У музеї стояв морок, який розривали, наче вигуки в монастирі, яскраво освітлені експонати.
— Оці експонати з кам’яного віку могли бути трансгендерними жрицями, — мовила Рія. — Тобі варто придивитися уважно. Для цисгендерних людей це так само важливо, як для спільноти чоловікожінок.
Це слово повернуло його в дитинство; зненацька він знову вивчав латину, затято напруживши увагу, аби здолати владу братів, які виключали його з розмови, вживаючи таємничої мови римлян.
— Прийменники, які вимагають знахідного відмінка, — мовив він. — Ante, apud, ad, adversus / circum, circa, citra, cis. / Contra, erga, extra, infra. Неважливо. Цизальпійська й Трансальпійська Галлія. Ясно. Тепер Альпи розділяють статі.
— Я не люблю того слова, — сказала вона.
— Якого?
— Стать.
Ага.
— Хай там що, а Бог не помер, — зауважив він. — Принаймні не в Америці.
Чоловікожінки означало чоловіків, що відчувають себе жінками, жінкочоловіки — навпаки. Тепер вона засипала його термінами: гендерфлюїдний, бігендерний, агендерний, транс із зірочкою — транс*, різниця між жінкою й жіночністю, гендерний нонконформізм, гендерквір, небінарний, а ще запозичене з культури корінних американців дводушшя. Служителями фригійської богині Кібели були чоловікожінки, що звалися ґаллами. В африканській залі чоловікожінки окуле і жінкочоловіки аґуле з племені Луґбара, транссексуальні амазонки з Абомея, королева Хатшепсут у чоловічому вбранні й із накладною бородою. В азійській залі він зупинився перед кам’яною фігурою Ардганарішвари, бога-напівжінки.
— З острова Слона, — сказав він і тут же затулив уста долонею. — Ти цього не чула, — звернувся він до Рії з непідробною люттю.
— Я ще хотіла показати тобі костюми фаньчуань із китайської опери, де чоловіки грали жінок, — сказала вона, — але, певно, тобі на сьогодні вистачить.
— Мені треба вже йти, — промовив він.
— Тепер я не відмовлюся від віскі, — відповіла вона.
За сніданком наступного дня, хрумаючи в білій постелі круасан, із цигаркою й черговою склянкою віскі в руці, вона тихо промуркотала:
— Я знаю країну, якої ти не хочеш називати, і знаю назву міста, про яке не хочеш говорити.
Вона вишептала обидві назви йому на вухо.
— Мені здається, я тебе кохаю, — сказав він. — Але хочу знати, навіщо тобі той пістолет у столику в передпокої.
— Щоб застрелити тих, кому здається, що мене кохають, — відповіла вона. — А може, і себе теж, але я ще не вирішила.