— Я часто бачив його, маленького фараона, коли на річці він із очеретяного човна полював на качок. То був гарний хлопець. Якось він проплив повз мене, тільки дивився вгору, суворо й гордо. Я мерщій кинувся ницьма на землю. Він справді був як молодий бог. Але сьогодні я заберу в нього всі скарби.
І Хенум засміявся глухим сміхом.
— Ти нічого не забереш звідти, — гримнув на нього Сейтахт. — Винесеш тільки те, що я навантажу тобі на плечі. А що саме — то вже моє діло. Як спробуєш винести з гробниці бодай дрібничку без мого дозволу, я тебе вб'ю.
Хенум похнюпився й пробубонів:
— Мій пан Поа велів мені набрати скарбів, скільки донесу. Та ще й пильнувати, щоб ви не залишили чогось коштовного. Так наказав мені пан.
— Іди, клята душа! — вилаявся Сейтахт і штурхонув нубійця в спину. — Йди, або я розповім твоєму панові, який ти базіка. Коли він дізнається, що ти згадував його ім'я, він звелить вирвати тобі язика.
Сейтахт іще раз штурхонув раба так, що той аж поточився. Тесля потяг за собою Менафта.
— От не вміє цей дурень тримати язика на припоні, — мурмотів він, гніваючись. І нараз збуджено додав: — Ти не повинен був знати, хто посилає нас сюди. Коли я хитрощами довідався про це, то весь час стерігся, аби не прохопитися комусь іншому. Мені досить того, що вартових у долині підкуплено і сьогодні вночі вони міцно спатимуть. Чи ти справді гадав: я подамся до царських гробниць, не впевнившись, що нам нічого не загрожує?
Менафт не міг вимовити й слова. Його приголомшило те, що вибовкнув базіка Хенум. Нарешті він збагнув, що Поа, писар при дворі нового фараона Хоремхеба, і є та висока особа, яка обіцяла виміняти всі награбовані скарби на олію, вино, збіжжя та худобу. І страх його відразу зник. Писаря Поа опікав всевладний Мей. А тому ще за життя рано померлого Тутанхамона дали титул: «доглядач будови на місці вічності, охоронець скарбниці, головний придворний писар». Мей був улюбленець і фараона Ейє, що по смерті Тутанхамона владарював над Верхнім і Нижнім Єгиптом. Тепер Мей слугував новому фараонові — Хоремхебу, обіймаючи високу посаду «носія віяла з лівого боку» та «керівника Амо нового свята в Карнаку». Мей був чи не наймогутніший з-поміж урядовців обох Єгиптів.
Невже й цього високого державця можна підкупити коштовностями з гробниць? Він же неймовірно багатий. Тисячі рабів працюють в його володіннях.
Менафт схопив теслю за руку.
— Скажи мені, великий пан Мей теж знає, що ми…
Каменяр не доказав своєї думки до кінця. Вона видалася йому надто жахливою.
Сейтахт збагнув не зразу. А тоді тихенько засміявся і мовив ніби сам до себе:
— Поа — великий пан, а Мей — ще більший. Та що вища в них посада, то більша й зажерливість.
— Отже, ти не знаєш?
Тесля заперечливо похитав головою.
— Я ж тобі вже казав, що Поа не розмовляв зі мною. До мене прийшов посередник і дуже обережно повів мову про поважного пана, що знає, буцімто я — добрий майстер, умію робити гарні скриньки, вирізувати на дереві постаті й написи. А ще він сказав: той поважний пан добре пам'ятає, що я допомагав робити чотири визолочені саркофаги для Тутанхамонової гробниці.
Сейтахт на мить замовк і нараз засміявся:
— Цей поважний пан велів переказати мені, що знає: я — один з тих майстрів, котрі складали чотири визолочені саркофаги у самій гробниці.
Знову Сейтахт замовк, наче замислився. Зненацька він голосно вигукнув:
— Просто віри не ймеш, яка пам'ять у того писаря, адже по смерті молодого фараона вже збігло одинадцять років!
— Як ти гадаєш, чи той пан знає, що я тоді теж працював над фараоновим саркофагом?
Тесля засміявся й поклав руку Менафтові на плече.
— У своєму ділі ти митець, та глузду в тебе, як у бегемота. Звісно, Йоа добре обмізкував, хто може викрасти для нього золото. Тут усе продумано. Навіть те, що на допомогу нам послано Еменепа, гончара. Для золота, що ми повиносимо звідти, Еменеп зробить гарні пузаті дзбани з вузькими шийками. Коли вони стоятимуть серед сотень таких самих дзбани з вином у льоху будинку Поа, нікому й на думку не спаде, що в них сховано золоті скарби з фараонової гробниці.
— Ці дзбани Еменеп робитиме у своїй гончарні?
— Казна-що питаєш, Менафте. Він працюватиме в іншій гончарні, десь у глинищі над Нілом. Тільки, звісно, у володінні Поа, можеш мені повірити. І жодна людина не побачить, як працюватиме Еменеп.
— А що станеться, як він вибовкне комусь таємницю?
— Того ж дня й загине. Спитайся Мунхераба — він тобі розкаже, де нільські крокодили чигають на базік, що їхнього язика побоюється високий урядовець.