Йона стояв і тихо, одними куточками губ, соромливо посміхався. Кобила Наталка безперестану щулила вуха і тихо іржала до лошати.
У суботу ввечері до казарми прийшов шеф – студенти і студентки місцевого педтехнікуму. Давно вже чекали на них червоноармійці, і коли ленкуток наповнився свіжими, бадьорими голосами «шефа», швидко утворився якийсь теплий, дружній зв'язок, що виявився в тому невимушеному, щирому тоні розмов, суперечок, веселому реготі й жартах, що часто буває в якійсь дружній, близькій компанії.
Дівчатастудентки привертали до себе найпильнішу червоноармійську увагу. Незважаючи на те, що багато червоноармійців кожної неділі мали змогу брати в комчоти відпустку до міста, все ж більшменш ізольоване життя в казармі давалося взнаки. Але в поводженні з дівчатами всі вони були справжні лицарі, чемні й услужливі, так що навіть не можна було й помислити, що ці люди вдома в себе вміли тільки тримати чепігу чи молота. Один тільки комірний Харченко спробував запустити якогось цинізму, але товариші швидко примусили його прикусити язика.
Вирішили випустити експромтом живу газету і влаштувати вечірку самодіяльності. Газета провалилася зразу ж, бо ніхто нічого не дав до неї, крім політкерівника. Але самодіяльність кожний виявив якнайкраще. Перш за все, той самий цинік Харченко заграв на гармонії якусь веселу танцюристу річ, яку він називав «попурі». Найнижчий на зріст з усієї чоти червоноармієць Заєць пішов навприсідки і протанцював «козачка».
Один із «шефів», трохи шкутильгаючи, вийшов на середину і прочитав «Каменярі» Франка. Студента попросили ще щось продекламувати. Він почав був «Есть на Волге утес…», але наприкінці забув вірша, постоявпостояв, пригадуючи, і, не пригадавши, засоромившись, впірнув між товаришів.
Летюча пошта ввесь час гуляла між присутніми, майже всі зробили собі з паперу і почепили до грудей квиточки з числами, щоб тому, хто розносить листи, легше було знайти адресата.
У Колі ця вечірка чомусь розбуркала не веселощі, а старий сум за рідним містом, за дружиною, за товаришами. Він якось непомітно відійшов у куток і сів на віконну лутку. Давній знайомий настрій повної байдужності раптом знову опанував його. Не хотілося ні балакати, ні думати. Гамір і голосний сміх у ленкутку здався таким порожнім і нудним.
«Хоч би вже розходились швидше, чи що», – тоскно подумав про шефів. І в цю хвилину щось зашелестіло в його руці.
– Чому ж ти не відгукуєшся? Питаюпитаю, в кого десятий номер, а ти мовчиш! – І червоноармієцьпоштар поклав у Колину руку невеличкого згорнутого папірця.
«Від кого це?» – подумав він, розгорнув і прочитав. «Шановний товаришу! Хочу балакати з вами. Та, що стоїть навпроти вас, біля скриньки для запитань».
Коля хутко поглянув перед себе. Дійсно, навпроти під стінкою стояла дівчина. З першого погляду вражав оксамитовий погляд її темнокарих глибоких очей. Гляне – і здається, що ніжним оксамитом проведе по щоці, по лобі… Два чорні рухливі червачки лягли над пухнастими віями і збіглися докупи на переніссі. Тверді чіткі риси губ і вперте тверде підборіддя. Світлокаштанове волосся, місцями аж золотаве, зібрано в акуратну зачіску.
Коля хотів скочити з лутки, але в ту саму хвилину дівчина вже сама підійшла до нього.
– Перш за все, товаришу, скажіть мені, як ваше прізвище?
– Шпак.
– Так от, товаришу Шпаче, мушу вас попередити, що ви нічого, будь ласка, такого не думайте. Я просто хочу познайомитися з вами, бо ваше обличчя надзвичайно нагадує мені мого брата… Подібність просто неймовірна – двійник!..
Щиро, невимушено вона розпитала Колю про його родину, про його життя. Коля незчувся, як і сам почав закидати нову знайому цілим водограєм запитань. Де подівся його нудний порожній настрій? Ураз вся ця вечірка набрала змісту, якоїсь хвилюючої любовної атмосфери.
Як усе це швидко скоїлось! Ось вона, ця незнайома студентка з оксамитом очей, сидить поруч нього, червоноармійця Колі Шпака. І от йому чомусь весело, радісно, він сам не вірить, що чверть години тому він самітно сумував на віконній лутці. Він уже підмітив кілька прихованих заздрісних поглядів своїх товаришів.
І раптом Коля відчуває, що вона, ніби ненавмисне, міцно притиснула свою ногу до його коліна. Він трохи здивований, він навіть затнувся на слові. Тоді в свою чергу здивувалась вона. Зіп’ялися вгору два чорні рівні червачки над очима, і оксамитовий дотик торкнувся його широко відкритих вій. Мужнє, тверде підборіддя, здається, ще більше скам’яніло. Вона посміхнулася і зараз же відставила свою ногу. І в ту саму хвилину ця її посмішка і рух ноги скаламутили в Колі хвилю чи то самолюбства, чи просто юнацької, хлоп’ячої зухвалості.