От! Буду думати про письменство, про героїв світової клясики. Тут я — необмежена цариця. Що хочу, як хочу, коли хочу! А про це все довкола не волію!
39
… Гінекократичні савромати… Це ж, власне, й кінець теми. Тут треба добре розжувати.
Гінекократичні племена за Доном на Озівщині ще довго зберігали в устрої виключну ролю жінок, і в військовому, й у політичному житті. Напевно, це спадщина ще від тих таємничих кіммерійців, що населяли наш південь і Кубань… Жінки тих племен виступали не тільки, як войовниці та провідниці, — цариці, воєна-чальниці… Вони також були на чолі культових відправ. Амазонки — дуже поширений і частий сюжет на пантикапейських (керченських) вазах: озброєні служительки верховного божества, Матері Богів Кибели, абож — Ма, Матінки.
То оце ті самі сармати, що в V-му столітті до нашої ери були за Доном, у другому вже верховодили над Дніпром, а ще через два століття вони вже за Дунаєм? Егеж, їх наймогутніші й найчисленніші передові загони, — племена аляни, роксоляни і язиги, — перекочуються степовим скитським царством, залишаючи за собою дике поле. Це вони, властиво, знищують скитську державу. Доживає свого віку Скитія у Криму, із столицею в Неаполі Скитському. Вже в другому столітті нашої ери про скитів нічого не чути, а в четвертому зосталися лише назви…
Ну, а гінекократичні савромати, дочки Арія й Афродита, що розпочали всю оцю хурделицю? Гай-гай, от що розказують їхні, тепер розкопані, могили. В давніших савроматських похованнях — жінка-воїн у центрі могили із своїм конем — звичайне явище. Дедалі все менше військового спорядження в таких могилах. Зате її могила, більша, насипана в центрі, довкола неї менші. Це могила матері роду-племени і невідмінно при ній емблема її жрецького сану: камінний похідний жертовник. Але… в пізніших сарматських могилах уже картина інша: в центрі могили похований чоловік-воїн із конем та зброєю, а в ногах у нього… рабиня, насильно вбита, з проламаним черепом.
40
Вчора все пішло шкереберть, усі Гаїнині обіцянки собі — покласти край, зробити кінець. Ні, ще не кінець, але який тягучий міляс!
Все було, як слід. Гаїна свято дотримувалася заборони дивитися в бік Пагуби. Нема потреби. Гаїна йде собі своїм шляхом, інші люди — своїм. Вона часом розтрощена, а часом із таємною непоясненою радістю, що пробивається звідкілясь, наче з-під землі. А в цілому горда з того, що самостійно збиває коліна на своїй життьовій дорозі… «У всякого своя доля і свій шлях широкий». Що ж тут дивного, коли хтось на когось колись глянув, а сьогодні вже не хоче? Маленька зустріч у дверях? Ну, так, впізнали одне одного, але нема потреби признавати.
В залі відкрито на десять хвилин вікна, треба вийти, бо лютневий вітер-мороз гуляє. Гаїна стоїть у фойє, зіпершись об балюстраду, дивиться вниз на широкі мармурові сходи з різьбами-левами, на листаті пальми. Думає вона, що все ж найкраща новеля, це коротка новеля американського письменника О’Генрі. І найбільший розміром сучасний роман — американський. Яка протилежність проявів! А цікаво, чи американські хмаросяги і єгипетські піраміди теж належать до поняття: «західноєвропейська культура»? І те, і те не європейське. І чи може європеєць зватися культурним, не маючи уявлення про хмаросяги та піраміди?
Гаїна любить отак порозкошувати собі: рикошетом, без зв’язку наче, погратися думками. Чому ні? Від усіх тіл світу, громадських і родинних, відірвалася скалка й кружляє у космосі за власними законами…
Перебивають ці думки Гаїні голоси позад неї. Між ними й той чудний, не подібний на всі інші, голос. Говорять про середні школи у невеликих містах України. Що краще? Дістати призначення на посаду директора середньої школи, чи стати редактором у якійсь районовій газеті? — Ага, це — студенти п’ятого курсу, дипломанти. Збираються влаштовуватись на роботу після закінчення університету. Вродливий між ними, це його голос. Ну, от, принаймні, хоч знає вже Гаїна, які інтереси в людини. Але голос! Чому він не такий, як уявляла собі Гаїна?
Вона мусить озирнутися. Ні, нема тут кінця! Погляд його сполохано відскочив і сковзнув по обличчях розмовників, потім знову, вже лагідно, повернувся до Гаїни.
Гаїна відчуває, що озирнутися вже не може. Що за чудний голос! Вона намагається вловити всі інтонації, — а як же хочеться озирнутися! І піти звідси неможливо. Прикипіла.
Тут трапляється хтознащо. Один із них розповідає про Львів, про якогось Вайса. Запропонував Наросвіті, що хоче читати лекції з марксизму-ленінізму. Доктор Вайс. Там, знаєте, звання доктора дають за студентську дипломну працю: чистенько написана, — от і доктор. Але завідувач сектору кадрів Наросвіти зібрав про цього кандидата додаткові відомості.