Тут Гаїна спинилась, пошукала слова й згадала Настане точне окреслення…. для чортів нетруджених!
27
Майя розгорнула шалену діяльність «на всіх фронтах» відразу, як тільки приїхала. Насамперед, вона приїхала до Вознесенського не просто собі, як жінка до чоловіка… Ні, вона з’явилася сюди із призначенням на посаду керівника культвідділу у місцевому будівництві електростанції. А ще, крім того, взяла собі різні навантаження, обтушкувалась громадською працею. Вічно в неї якісь наради, збори, засідання…
А дитина?
Є для того нянька. Стара бабуся краще знає, що дитині треба. Майя нічого в тому не розуміє. А втім, чи ж Майя кепська мати?
Все, що треба дитині, вона дала. Дала батька. Треба було, щоб син мав прізвище, то вони для того пішли в загс і зареєструвалися. Микола вибрав ім’я за своїм власним уподобанням, і Майя не перечила. Назвали його Атеєм. Атей Мадій. Що може ще більше хотіти Микола? Влаштували за ініціятивою Майї бучні звіздини, накликали гостей, — місцеву партійну знать. Що ще треба?
А решта, то вже хай Миколу не обходить. Решта — то її, Маїне, особисте життя, — і ти, Миколо, не втручайся.
Микола все те байдужно вислухував. Байдужий був він і до того, що вона відразу зо всіма на «ти». Байдуже було йому навіть, коли вона приходила й розказувала своїм безапеляційним голосом про чергові переможні романи. Майя — чужа, випадкова людина.
Своє особисте, замкнене від Майї, життя має й Микола.
28
Знайшла оцю кімнату в Бучі неподалік від Насті, сяк-так прилаштувала й думає тут жити. Доскоцька Санька-знайшла Гаїні роботу. Носить вона до одних тут з будівельної контори молоко, й ті бідкалися, що нема друкарниці, хоч запали цілу Бучу… А Гаїна ще й свою власну старицю-машинку має...
Хоч у Бучі Гаїні тісно. Перейдеш від одного кінця до другого — вже й ліс. Повернеш назад — вже й торфовище. Тут би до Дніпра піти… В Києві «піти» означає з півгодини до трамваю, півгодини до пристані, потім моторкою, — але все ж опинишся на дніпровому пляжі. А тут як?
Нема тут і книгозбірні, а вона ж Гаїні так потрібна! Ні, Гаїні треба великого міста, хай і такого наїжаченого до неї. Там у Києві вона, навіть і викинута, й гнана, — частина буття всього народу, бере свою участь у історичному процесі. А тут... Тут вона ще більш неприпасо-вана, ніж у великому місті. Тут — треба бути такою, як усі, їм зрозумілою.
І Гаїна шукає способу ствердити своє право на інди-відуальність. Бо інакше не можна жити. Вона б хотіла написати повість про тип людини, що живе своїм глибоким внутрішнім життям. Воно так її забирає, що вона наче відгороджена від зовнішнього, наче увісні живе. Прояви? Внутрішній ритм, а не стандартний, накинутий. Все, що вже сприйнято-всмоктано, обарвлюється в особливий колір, має свій запах… Радощі багаті, печалі великі. Ця людина не встигає за життям, не має успіхів, їх завжди перехоплять інші. Але все негараздне зовнішнє знешкоджене внутрішнім цвітінням. Мороз надворі — в душі весна. Але, щоб була чиста, незабо-лочена лукавством та душа, ось умова.
Хоч її завжди відтирають «позитивні герої» на задвірки, хоч вона не мас смаку «боротися за себе», — ну, просто бездарна в цьому мистецтві, — хоч гонитва за зовнішніми успіхами не дає їй вдоволення й убиває аромат внутрішнього життя, але ця людина на своїх плечах, як атлант, тримає все людське суспільство. Непідкупність, принциповість, правдивість, працьовитість, — без них все суспільство розвалиться, без цих засад воно не може триматися. А це ж одночасно й підвалини її щастя в собі. Внутрішнє сонце. Це — найцінніше, що вона має, а зовнішні обставини або проходять непомітно, або ранять гострими боками. Тому вона завжди в конфлікті з оточенням…
Ні, не так… Вона повинна піднестися над умовностями оточення і гострих ребер конфліктів не відчувати. Вона ж уміє відрізняти тривале від скоромину-щого, а для цього їй дано три способи. Оце внутрішнє цвітіння. Моральна сила, що росте з почуття своєї правди, незаплямленої хитренькими калькуляціями. Уміння в свойому короткому віці приєднатися до вічно-сти, бути з нею в одній тональності. Ось ці три способи. І в них криється невичерпна сила.
Ця людина знає в собі конфлікти. Її тягне до людей, а кожна зустріч із ними ранить. Вона хоче від них більше, ніж вони можуть їй дати. Зборища для розваг — магніт для веселої вдачі, що прагне розгулятися й натішитися товариством. А кінчається тим, що вона виходить із ще більшим голодом. Що таке? Вона занадто вибаглива, лише одна фальшива нота, — і вже все пропало. І тоді вони бачать безнадійно сіреньку пташку, що скулилась у кутку…