Гаїна ще нічого не має, крім оцих думок про відмінну душевну конституцію людини, — таку ж відмінну від талабуно-мікадовичевого рецепту «позитивного героя»! Але вона знає, що така людина також цінна порода і може ще цінніша, ніж порожні барила, активісти. Вона знає, що Зіна скаже. Це — несучасно, світ сьогодні належить активним ударникам, а не ідеалістам-мрійни-кам. Критики скажуть: втеча від дійсности, її заперечення, а це вже — контрреволюція. Але Гаїна не бачить у цих присудах доказу, чому така людина не має права на існування. Може вона несе в собі зародки майбутньої людини, може вона постачає ту розмаїтість форм, що з них вилущиться людина прийдешнього? їм, крім одного штучно зфабрикованого типу, розмаїтости не треба, але Гаїна хотіла, хоче й хотітиме такий образ намалювати словом.
Еге, а вони скажуть, що надмірна індивідуалізація — заперечення комуністичної ідеології майбутньої людини. То що це, комунізм — уніфікація особистостей? Це ж назадництво, зворот до примітиву! А врешті — який комунізм? Де він? У економіці — державний капіталізм, «царство інків», а в практиці кожного члена комуністичної партії — неприхована жадоба вигідного побуту, щоб було краще, ніж у безпартійного загалу. Він хоче мати все окремо, а не комунальну кухню на сім родин… Наче сліпі всі. Ніхто не бачить, що ні в теорії, ні в практиці, ні в майбутньому ніякого комунізму не видко. То чого ж так себе звуть?
От, цікаво, чи вже Зіна повернулась із Галичини? Гаїна почуває потребу її бачити… І дещо б купити в Києві, бо в її кімнаті ще нічого нема. Якось мусить прилаштовуватися на зиму й калатати далі це немайбутне існування...
29
Як це вам подобається? Майя не тільки хвалиться, а й справді завела собі роман на повну губу. І так безсоромно, на очах у всіх. Ці демонстративні появи на виставах разом із головним інженером, ці прогулянки на будівництво…
Звичайно, вона може це робити, — але при чому тут Микола? Чому має вона удосконалювати свою теорію «вільного кохання», як дружина товариша Мадія, викладача історії в середній школі Вознесенського? Чого було йти до загсу, коли видно й їй, не тільки йому, що то — порожня формальність, а жінкою й чоловіком їм ніколи не бути? Досі в Миколи була ще ілюзія, що Майя через якусь «демонічну» закоханість женеться за ним і не випускає із своїх пазурів. В цьому, — признайся, Миколо! — була якась частка й приємного лоскоту, хай і незначна. А все ж вона виправдувала цю Майїну навратливу поведінку. Тепер...
— Ти могла б зостатися й дівою, — насміхався Микола, скоса позираючи, як вона чепуриться на чергове засідання, одне з тих, що кінчалися таємничою прогулянкою із головним інженером на будівництво. — Вільно! Чи я тебе силував зо мною розписуватися?
— Я не діва, я маю дитину, до твого ласкавого відома, — не відвертаючи голови від дзеркала й вищі-пуючи пінцеткою брови, огризалася Майя.
— В старовину діва була не та, що не мала дитини, а саме та, що вродила, — неквапливо філософував Микола. — А що ти давно порвала із дрібнобуржуазними забобонами й для тебе не існують закони їх моралі, то я, на твойому місці, керувався б зручнішою. Ну, що ж, дитина не сором, може гордість. Я знав одну жінку, що назвала дитину своїм прізвищем, по-материному: Іван Варварович. От і ти: назвала б Жовтень Майєвич! Як чудово! І не конче було гнатися на край світу за нещасним Мадієм.
Майя не тратить своєї самовпевнености від такого зловісного гумору. Вона відплачує своїм гумором. Не сказати б, що злісним, вірніше можна було б назвати його цинічним. Хоч у своїм зарозумілім зухвальстві Майя цього не помічала.
— Але я тепер заміжня жінка! Я маю чоловіка! А те, що в мене є любовні інтрижки, це мені тільки до лиця. Ніхто не кине тепер на мене шматком болота, що я — гуляща дівка.
Яка приголомшлива щирість! Інші жінки може й собі не признаються в думці: «Аби вийти заміж, а тоді я можу собі робити, що захочу!» Ця вивершила собі вже викінчену «теорію»: чоловікове прізвище, статус одруженої — і аж тепер можна пуститися берега на всю свою охоту.
Їй треба було тільки становища, ось що! Щось погано діє Майїн емансипаційний кодекс законів! Зуміла взяти собі чоловіка, що намітила, але в самій собі, голубко, не зуміла ти перебороти патріархальної засади, що жінка тільки тоді й має пошану від оточення, як сховається під крило чоловікового престижу. Зоставалась би дівою, та й крутила б собі з інженерами романи.
А син? А Атей Мадій?