— Будемо проводити пошуки там, на західному боці. Треба копати, ставити віхи. Побачиш, кінець кінцем ми знайдемо. Шукатимемо всюди — з того боку, а потім на горішній частині долини. Не минемо й клаптя землі, не обстеживши її. Ми знайдемо!
Чи вірить він у те, що я кажу? Здається, так. Каже:
— Так, пане, ми знайдемо, якщо тільки манафи не знайшли раніше.
Думка про те, що скарб Корсара у руках манафів, смішить його. Але він додає, одразу ставши серйозним:
— Якби манафи знайшли золото, вони б викинули його у море!
А якщо він каже правду?
Тривога, яка не покидає мене цілими тижнями, цей гуркіт, що здіймається за морями і нагадує грозовий гуркіт, про який я не можу забути ні вдень, ні вночі — ось що я відчуваю з особливою силою.
Вийшовши на світанку до Порт-Матюрена, сподіваючись отримати листа від Лаури, минаючи чагарі і вакоа, наближаюся до корпусів телеграфної компанії, з піку Венери помічаю гурт людей перед будинком телеграфу. Місцеві жителі чекають на веранді, дехто сперечається стоячи, інші сидять у тіні, на сходах, палять з відсутнім виглядом.
У божевіллі днів, які минули на дні яруги в пошуках другої схованки Корсара, я більше не замислювався над серйозністю ситуації в Європі. Однак наступного дня, проходячи повз корпус Маллак енд К, я разом з натовпом прочитав пришпилене біля дверей звернення, що прибуло на поштовому кораблі з Порт-Луї. В ньому йшлося про всесвітню мобілізацію на війну, яка розпочалася там, у Європі. Англія разом з Францією оголосили війну Німеччині. Лорд Кітченер звертається до всіх добровольців у колоніях, домініонах, у Канаді, Австралії, а також в Азії, Індії та Африці. Я прочитав оголошення, потім повернувся до Англійської затоки, можливо, сподіваючись побачити Уму, поговорити з нею про це. Але вона не прийшла, зрештою шум робіт на дні яруги міг налякати її.
Оскільки я прямую до корпусу телеграфу, ніхто на мене не зважає, попри мій рваний одяг і довге волосся. Впізнаю Меркюра, Рабу і трохи оддалік — велетня Казимира, моряка із Зети. Він теж упізнає мене, і його обличчя світліє. З сяючими від задоволення очима він пояснює, що вони чекають вказівок щодо набору. Ось чому тут так багато чоловіків! Жінки не люблять війни.
Казимир говорить зі мною про армію, про військові кораблі, на які він сподівається потрапити, нещасний добрий велетень! Уже розповідає про бої, в які вступить з ворогом, якого не знає, у тих краях, назви яких він теж не знає. Потім якийсь чоловік, індієць, службовець телеграфу, з’являється на веранді. Починає читати перелік прізвищ, які він передасть у призовний пункт у Порт-Луї. Він читає дуже повільно, наче наспівує своїм гугнявим голосом, англійський акцент трохи спотворює прізвища серед тиші, яка одразу опускається на площу.
— Ерміт, Корантен, Латур, Сифлет, Ламі, Рафо…
Він читає ці прізвища, і пориви вітру розносять їх над піщаними берегами, серед заростей вакоа, над чорними скелями, ці прізвища вже дивно лунають, наче прізвища мертвих, мені одразу хочеться втекти, повернутися у свою долину, туди, де ніхто не зможе мене знайти, зникнути, не залишивши сліду, розчинитися в світі Уми, серед очеретів і дюн. Повільний голос перелічує прізвища, а я тремчу. Ще ніколи я такого не відчував, наче голос збирався назвати моє прізвище серед них, серед прізвищ тих чоловіків, що збираються покинути свій світ, аби битися з ворогом.
— Порталіс, Хауерт, Селін, Беґе, Хічен, Кастор, Пішет, Симон.
Я можу ще піти, я думаю про рів, про лінії, що сходяться на дні долини і примушують світитися мітки, наче бакени, думаю про все те, чим жив цілі місяці і роки, про цю красу, сповнену світла, про шум моря, про політ птахів. Думаю про Уму, про її шкіру, про її гладенькі руки, про тіло з чорного металу, яке плавно рухається під водою в лаґуні. Я можу піти, ще є час, подалі від цього божевілля, в якому чоловіки сміються й радіють щоразу, як індієць зачитує наступне ім’я. Я можу піти, знайти місце, де забуду про нього, де шум моря і вітру заглушить грім війни. Але співучий голос продовжує називати прізвища, які вже встигли стати несправжніми, то прізвища людей, які там помруть за світ, якого вони не знають.
— Ферней, Лабют, Жеремі, Розін, Медичі, Жолікер, Вікторін, Ембула, Раміла, Ільке, Ардор, Ґранкур, Соломон, Русеті, Перрін, Перрін молодший, Азі, Сандрійон, Казимир.
Коли індієць називає його прізвище, велетень підводиться і з криком підстрибує. Його обличчя виражає такий наївний захват, що здається, що він побився об заклад і виграв його або дізнався про добру новину. Одначе, він щойно почув лише ім’я своєї смерти.