— Відомо що, — сказала інша тітка, біля якої на рушнику височіла гора круглих рум'яних коржиків, і позіхнула, дрібно хрестячи рота. — Шпани цієї тепер розвелося не доведи господи, тільки й дивися — обікрадуть... Ану, геть звідси, іди геть!
Зорка відбігла вбік, та зовсім піти не могла. Бідон з молоком вабив її до себе, мов магніт.
— Звідки ти? — запитала понура тітка.
— З дитбудинку,— прошепотіла Зорка.
— Ех, і торгівля в мене сьогодні прибуткова! — неприязно дивлячись на Зорку, сказала тітка.— Мабуть, і посудини немає ніякої?
— Нема...— винувато обізвалася Зорка.
Тітка зітхнула, витягла з-під прилавка півлітрову скляну банку, подмухала в неї, витерла спідницею й хлюпнула в банку трошки молока.
— Держи!
— Та ти що, Клавдіє, задумала весь світ нагодувати? — обурено сказала тітка з коржиками.— У самої дома дрібнота по лавах повзає! Багатирка яка!
— A-а, один дідько! — махнувши рукою, сердито мовила Клавдія й закричала басом на Зорку: — Та бери ж, кому кажуть!
Зорка схопила банку, притисла її до грудей.
— Д-дякую...
Близький запах молока залоскотав ніс, ударив у голову теплим, парним рухом. Зорка стулила губи, зажмурилась і швидко сьорбнула один ковток, потім ще й ще, жалкуючи за білими краплями, що стікали по краях банки.
«Даринка тепер одужає»,— промайнуло в Зорчиній голові, і раптом усередині в неї усе похололо. Молока в банці не було. Зорка розгублено труснула банку. Відчай охопив її з подвоєною силою, ніби хтось чужий відібрав у неї молоко. Що тепер діяти? Вона повинна принести Даринці молока... Мусить!
Зорка поставила банку на землю, скинула з себе плаття й простягнула тітці. Гарне плаття, байкове. У голубу й коричневу картку.
Тітка з коржиками перехопила плаття, пом'яла матерію жадібними пальцями.
— Скільки візьмеш? Два коржики дам! Бери, бери, плаття ношене.
— Мені молока треба,— сказала Зорка.
Клавдія взяла плаття, оглянула його з усіх боків.
— Казенне?
— Так... мені ще дадуть, ви не думайте.— Зорка злякалася, що Клавдія відмовиться взяти казенне плаття. Але Клавдія склала плаття, сунула в мішок під прилавком.
— Дочці знадобиться. Обносилася геть. Давай банку. Зінаїдо, дай у борг коржика, плаття ж нічогеньке, ціле!
Вона прикрила банку коржиком і простягнула Зорці.
Тепер Зорка тримала банку на випростаних руках, відвертаючи носа й міцно зціпивши зуби.
Наталка сиділа на порозі вагона, розчісувала свої кучері перед маленьким люстерком, яке догідливо тримала перед її лицем Нінка Лапіна.
Галка сиділа поруч з Наталкою, махала ногами й бадьоро виводила хвацьким голосом: «Ой ти, мати моя рідна, навіщо в світ мене пустила? Матроса долею нагоро...»
Забачивши Зорку, Галка обірвала пісню на півслові.
— Ого-го! — захоплено заволала вона.— Гола! Без плаття! Де взяла? — спитала вона, угледівши коржик і молоко.
— На базарі,— охоче розповіла Зорка,— там багато... Мені одна тітка дала.
Нінка завмерла. Вона дивилася на молоко й коржик так, ніби не вірила власним очам.
— За плаття. Я знаю, дарма ніхто не дасть! — переконано мовила Галка. Вона зіскочила на землю і підступила до Зорки.
— Будницька, дай шматочок.
Зорка відломила окрайчик коржика. Будь ласка, вона не жадна.
Наталя всміхнулася лагідно.
— Будницька, а мені?
Зорка відломила і їй. «Байдуже,— подумала вона,— ще ціла половинка лишилася».
Нінка тільки зітхнула.
— Ти молодець, Зорко,— сказала Галка, спішно ковтаючи коржик, і діловито похвалила: — Ловко поміняла! Ще дай!
— Не дам.
— Не даси?!
Наталка скорчила гримасу й одразу відступилася од Зорки, ніби боялася забруднитися.
— Ти що?! — раптом дуже природно жахнулася вона, сплеснувши руками.— Збожеволіла. Плаття проміняла! Цього ж не можна!
— Зажди! — швидко сказала Галка, переводячи жадібний погляд з банки молока на гнівну Наталку.— Чого ти, справді? Ну, проміняла людина, ну й що тут такого?
Зорка вдячно глянула на Галку. Виручає все-таки. І з чого Даринка взяла, що Галка лиха?
— Ти, здається, забуваєш, що я староста,— докірливо кинула Наталка.
Галка досадливо поморщилась. Огледілася навкруги. Нінки біля вагона не було. Дівчата навіть не помітили, коли вона зникла.
— Зорко, давай навпіл, а ми виміняємо — тобі дамо,— діловито запропонувала Галка.— Еге ж, Наталю?
Наталка зам'ялася, невпевнено похитала головою.
— А якщо дізнаються?