— Він міцний? — тихо спитав Шатров і, коли Давидов ствердно кивнув головою, взяв череп у руки… — Замість зубів, певно, гострий роговий край щелепи, як у черепахи? — спитав Шатров і, не чекаючи відповіді, мовив далі: — Будова щелеп, носа, слухового апарата досить примітивна… Ці ямки на кістках, уся скульптура доводять, що шкіра дуже щільно прилягала до кістки, без підшкірного м’язового шару. Така шкіра навряд чи могла мати волосся. А окремі кістки… в них, звичайно, слід розібратися, та гляньте: щелепа з двох кісток, що теж примітивніше, ніж у людини.
— Отже, їхній еволюційний шлях до розумної істоти був коротший, — додав Давидов.
— Саме так. Там, на їхній планеті, могло бути трохи інше природне оточення, інший хід геологічних процесів, інші умови природного добору… Цікаво, чи ви дослідили склад цієї кістки?
— Точно — ні. Але все ж таки знаю, що вона в основному не з фосфорнокислого кальцію, як у нас, а…
— З кремнію? — швидко перебив Шатров.
— Маєте рацію. І це зрозуміло: кремній за хімічними властивостями великою мірою подібний до вуглецю і цілком може бути використаний у біологічних процесах.
— Але кістяк? Кістки? Невже нічого не знайшли?
— Абсолютно нічого, крім… — Давидов витягнув із шафи другий лоток, — оцього…
Перед Шатровим опинились два невеликі металеві уламки і круглий диск близько дванадцяти сантиметрів у діаметрі. Маленькі уламки мали грані однакових розмірів; загалом, кожний уламок скидався на зрізану семигранну призму.
Метал своєю вагою нагадував свинець, але відрізнявся великою твердістю й жовто-білим кольором.
— Відгадайте, що воно таке, — запропонував Давидов, підкидаючи на долоні важкий шматочок.
— Звідки я знаю? Сплав який-небудь… — пробурмотів Шдтров. — Проте, коли ви питаєте, певно, щось не зовсім звичайне.
— Так, це гафній, рідкісний метал, схожий за фізичними властивостями на мідь, але важчий і далеко тугоплавкіший. І в нього є ще одна дуже цікава властивість: велика здатність вилучати електрони за високих температур. Це дещо означає, надто коли ви ще глянете на це дивне дзеркало.
Шатров узяв металевий диск, теж дуже важкий. Дисковий край був закруглений і мав одинадцять глибоких зарубок, розміщених по колу диска на однаковій відстані. З одного боку дискова поверхня була дещо увігнута, відполірована і дуже тверда. Це був прозорий, наче скло, шар, під яким видно було чистий сріблясто-білий метал, з одного кінця роз’їдений рудою іржею. Прозорий шар було охоплено кільцем твердого синьо-сірого металу, з якого, власне, був і весь диск. На зворотному боці диска, в центрі, виднілося кружальце з такої ж прозорої речовини, вкритої матовою сугою, з опуклою, а не увігнутою, як на тому боці, поверхнею. Діаметр цього кружальця не перебільшував шести сантиметрів. Навколо нього був той самий синювато-сірий метал, по якому кільцем ішли вирізані чи вибиті зірочки з різною кількістю променів, — од трьох до одинадцяти. Ці зірочки не мали очевидного порядку, але були розмежовані двома спіральними лініями, вписаними одна в одну.
— Метал, з якого зроблено диск, — тантал, твердий, надзвичайно стійкий, — вів далі Давидов. — Прозору плівку зроблено з невідомої хімічної сполуки. Простий якісний аналіз не дав результатів, а складніше дослідження я ще не встиг зробити. Але метал під плівкою — це індій, чудовий метал.
— Чому саме? — одразу спитав Шатров.
— Цей метал і в наших приладах — кращий показник наявності нейтронного випромінювання. А що то індій, я знаю точно, бо наважився висвердлити ось тут для аналізу…
— А зірочки — це ж письмена, чи що воно таке? — схвильовано спитав Шатров.
— Можливо — письмена, можливо — цифри, а може й схема приладу. Але боюсь, що цього ми ніколи не розгадаємо.
— І то все?
— Все. Хіба вам мало, ненаситний ви чоловіче! І без того у ваших руках таке, що все людство схвилюється.
— Та чи все ви там перекопали? — не вгамовувався Шатров. — Чому з черепом немає кістяка? Неймовірно, щоб його не було… кістяка…
— Кістяк, звичайно, був — адже у безкіст-кової істоти не могло бути й черепа. Перекопано геть усе, навіть пісок просіяно. Та навряд чи там збереглося щось іще…