— Занедбані чудові світи, немов створені з живого світла! Ви їх скоро побачите…
Вона дивилася на нього знизу вгору, і її золотисте волосся, ніби корона, сяяло у м’якому світлі.
Ґордон нахилився до її уст. Тонкий стан Ліанни був гнучким і теплим, губи — запаморочливо солодкими. «Проклятий обманщик! — подумав Ґордон. — Я цілую її зовсім не тому, що граю роль принца, а тому, що мені цього хочеться!»
Ліанна відсторонилася. Очі її були сповнені подиву.
— Навіщо ви зробили це, Зарт?
— А що тут дивного? — заперечив Ґордон, все ще відчуваючи чудовий смак її губ.
— Але раніше ви так не робили! — вигукнула Ліанна. — Ми обидва чудово знаємо, що наш шлюб чисто політична акція.
Ці слова обрушилися на Ґордона, як крижаний душ, змиваючи останні пари сакви з його мозку. Він припустився жахливої помилки! Невже не можна було здогадатися, що ні Зарт, ні Ліанна не хочуть цього шлюбу? Обидва вони лише пішаки у великій грі галактичної дипломатії. Тепер треба виправляти помилку, і якомога швидше.
Дівчина все ще з подивом дивилася на нього.
— Я не розумію, навіщо було робити це. Ми ж домовилися бути лише друзями.
Ґордон, абсолютно розгубившись, зміг придумати єдине пояснення, втім, не настільки вже й далеке від істини.
— Ви так прекрасні, Ліанно. Я нічого не можу з собою вдіяти. Здається, я у вас закохуюся…
Обличчя Ліанни стало жорстким, у голосі почувся стриманий гнів.
— А як же Мери?
Мери? Ґордон вже чув це ім’я, його згадував Джал Арн. Однак воно нічого йому не говорило. Йому гостро не вистачало знання найелементарніших фактів.
— Здається, я випив забагато сакви, — пробурмотів він розгублено. І відчув полегшення, побачивши веселу юрбу, яка направлялася до саду. Вторгнення сторонніх, як виявилося, іноді допомагає. Але ще не раз цього вечора він ловив на собі дивно-уважний погляд сірих очей Ліанни.
Коли гості розійшлися і вони нарешті розлучилися, Ґордон, повертаючись до своїх кімнат, витер собі лоба. Який день! Він випробував майже все, що може випасти на долю смертного.
Зоряна принцеса
Вдруге за вечір Джон Ґордон обіймав дівчину, яка вважала його справжнім Зарт Арном. Але темноволоса юна красуня разюче відрізнялася від гордої принцеси Ліанни.
До його губ припали палкі губи. Обличчя торкалося м’яке пухнасте волосся. Миттєвий імпульс змусив Ґордона міцніше стиснути гнучку фігурку.
Потім він злегка відсторонив її. На нього дивилося чарівне личко, ніжне і миле.
— Ти не сказав, що повернувся у Троон, — дорікнула вона. — Я побачила тебе тільки на Святі.
— Мені було ніколи, — невпевнено сказав Ґордон. — Я…
Вона ласкаво посміхалася йому, не знімаючи рук з його плечей.
— Все добре, Зарт. Я прийшла сюди з бенкету і чекала на тебе… — Вона знову присунулася ближче. — Принаймні, у нас буде кілька ночей разом.
Ґордон розгубився. Йому і до цього було нелегко. Але тепер… Хто ця дівчина? У пам’яті спливло ім’я, яке називали Джал Арн і Ліанна.
— Мери… Вона підняла свою темну голівку з його плеча.
— Так, Зарт?
Ну що ж, ім’я — це вже дещо. Ґордон намагався знайти вихід зі складного становища. Він сів, і Мери тут же влаштувалася у нього на колінах.
— Послухай, Мери, — схвильовано почав він. — Тобі не можна залишатися тут. Раптом хтось побачить, як ти від мене виходиш? У синіх очах Мери з’явилося здивування.
— Ну і що? Адже я твоя дружина. Дружина? Знову вкотре за сьогодні у думках Ґордона запанувало сум’яття. Як, в ім’я Неба, можна грати роль принца, не знаючи про нього нічого? Чому ніхто не попередив Ґордона про ці речі?
І раптом Ґордон згадав. Посвячувати його не було потреби. Ніхто не міг передбачити, що Ґордон покине Землю і полетить на Троон. Наліт посланців Шорр Кана порушив усі плани і призвів до цих жахливих ускладнень.
Мери, сховавши обличчя у нього на грудях, жалібно продовжувала:
— Нехай неофіційна, але яка різниця? Всі про це знають.
Ось воно що! На мить Джона Ґордона охопив гнів. Зарт Арн підтримував таємний зв’язок з цією дитиною і в той же час готувався до дипломатичного шлюбу з Ліанною!..
З іншого боку… Гнів Ґордона згас. Союз з Ліанною — політичний крок. Зарт розумів це, Ліанна теж. Адже вона знала про Мери і анітрохи не заперечувала. Як же можна засуджувати принца за те, що він шукає щастя з тією, яку любить?
Ґордон раптом зрозумів, що Мери бачить у ньому люблячого чоловіка. Вона збирається провести цю ніч тут! Він підняв її з своїх колін і встав.
— Мери, тобі треба піти. Найближчі кілька тижнів тобі доведеться уникати мого товариства. Чарівне личко Мери зблідло.