У космічній хмарі
Прокинувшись наступного ранку, вони побачили, що Хмара попереду стала колосальною. Її величезна пляма займала півнеба — згусток звихреної темряви, який простяг навсібіч кошлаті відростки, немов спрут, що охоплює своїми чорними щупальцями Галактику. «Маркаб» супроводжували тепер чотири масивних бойових космолета з чорним колом на корпусі — гербом Ліґи Темних Світів. Вони йшли так близько і так точно зрівнявши швидкості, що було видно всі деталі.
— Можна було передбачити, що ІІІорр Кан вишле ескорт, — прошепотіла Ліанна. Вона глянула на Ґордона. — Він думає, що таємниця Руйнівника у нього в руках.
— Ліанно, нехай вас не турбує хоча б це, — сказав Ґордон. — Він ніколи не витягне з мене цієї таємниці.
— Я знаю, ви не зрадите Імперію. Але, кажуть, вчені Ліґи — великі майстри старовинних тортур. Вони можуть вирвати у вас таємницю. Ґордон коротко засміявся.
— Не думаю. Шорр Кан побачить, що сильно прорахувався.
П’ять кораблів наближалися до Хмари. Всесвіт попереду них, здавалося, затягував чорний дим. І ось, зберігаючи тісний стрій, ескадрилья пірнула у Хмару. Навколо закурилася імла. Не повна темрява, а похмура, темна імла, яка здавалася димом після блискучого сяйва відкритого небосхилу.
Космічний пил, з якого складалася туманність, виявився не настільки густим, як вважав Ґордон. Лише через величезні розміри Хмара виглядала зовні непроникно чорною. А зсередини це було царство безпросвітного, без кінця і краю, туману, підсвіченого рідкісними тьмяними сонцями. Вони мерехтіли крізь пелену, немов зачаровані світильники. Ескадрилья пройшла поблизу однієї з тутешніх планетних систем, і Ґордон побачив безрадісні світи, занурені у вічні сутінки. Слідуючи невидимим променям радарів, кораблі втягувалися у Хмару. Але гальмування почалося тільки наступного дня.
— Напевно, вже близько, — сказав Ґордон. Ліанна кивнула і вказала на ілюмінатор. Далеко попереду у туманному серпанку світилася тьмяно-червона зірка.
— Це сонце Талларни, — прошепотіла вона. — Столиці Ліґи Темних Світів.
Повільно тяглися години. На ескадрилью обрушувалися потоки метеоритів, кораблі весь час маневрували, змінюючи курс.
Щохвилини лунали пронизливі свистки тривоги. Неясні уламки виникали з імли і тут же зникали у спалахах атомного вогню. І знову лише зловісне зеленувате сяйво газу, що називався колись небулієм, осявало ці небезпечні області космосу. Але щоразу, як «Маркаб» виходив у більш розріджений район, попереду все ближче палало червоне сонце.
— Талларна недарма стала столицею, — сказала Ліанна. — Чужому не прорватися крізь ці заслони…
Тьмяна зірка блищала у серці темряви, немов злісне пильне око. Єдина планета, Талларна, теж справляла моторошне враження. Більшу частину її, як грибок, покривали дивні білі джунглі. Чорний океан здіймав ебенові хвилі, які відбивали криваве світло сонця. Кораблі, увійшовши в атмосферу, наближалися до циклопічного міста. Величезні, казарменого виду чорні будівлі вишикувалися правильними рядами, ніби полки, готові до наступу.
Ліанна тихо скрикнула. Вона вказала на нескінченні ряди доків за містом. Ґордон побачив тисячі бойових кораблів. Немов мурахи, поруч снували люди.
— Це лише одна з їхніх баз, — сказала Ліанна. — Ліґа набагато сильніше, ніж ми вважали.
— Але брат збере всю міць Імперії, — промовив Ґордон, намагаючись побороти жахливе почуття тривоги, яке охопило його. — І в його розпорядженні Руйнівник. Якби він ще знав про зраду!
«Маркаб» спускався до колосальної кубічної будівлі. Кораблі ескорту зависли у повітрі.
Крейсер приземлився у центрі великого, обгородженого високим муром майданчика. Зусібіч до нього бігли солдати-хмарники, бліді люди у чорних мундирах. За кілька хвилин до каюти увійшли Терн Ельдред і незнайомий офіцер.
— Ми прибули, і я дізнався, що Шорр Кан хоче бачити вас негайно, — сказав Ґордону зрадник, — Попереджаю — опиратися марно.
Ґордон вже двічі пізнав на собі дію паралізатора, і вмовляти його не було потреби. Він встав, тримаючи Ліанну за руку, і кивнув.
— Добре. Чим швидше все скінчиться, тим краще.
Вони вийшли з корабля, спеціальні зрівнювані компенсували різницю у тяжінні. Повітря було холодним, почуття пригніченості посилювалося похмурим мороком, що згущувався разом із заходом червоного сонця. Холодний, похмурий, вічно оповитий серпанком, цей світ у серці Хмари видався Ґордону відповідним місцем для народження змови, спрямованої на розкол Галактики.