— Я не втік, а був викрадений, — наполегливо заперечив Ґордон. І додав серйозно: — Я прошу одного: щоб мене відвезли на Троон та вислухали мою історію!
Несподіваний поворот ситуації все більше і більше спантеличував Дар Каррела.
— Звичайно, вас відвезуть на Троон для суду, — сказав він. — Але така серйозна справа — не для простого капітана ескадрильї.
Я відправлю вас під вартою до головної ескадри та надішлю запит щодо інструкцій.
— Дозвольте мені терміново переговорити по стерео з братом, — наполегливо попросив Ґордон. Обличчя Дар Каррела стало твердим.
— Вас звинувачено у найтяжчих злочинах проти Імперії. Я не можу дозволити вам посилати звістки. Ви повинні почекати, доки я отримаю інструкції.
Він подав знак, і десяток солдатів з рушницями напоготові оточили Ґордона і Ліанну.
— Прошу вас негайно пройти до корабеля, — коротко сказав молодий капітан.
За десять хвилин крейсер у супроводі трьох інших вже мчав крізь туманність на захід, віддаляючись від планети кошмарів. Ґордон люто міряв кроками каюту.
— Аби лише мені дозволили попередити брата про зраду Корбуло! Якщо доведеться чекати до Троона, ми можемо запізнитися.
Ліанна виглядала стривоженою.
— Навіть у Трооні переконати Джал Арна буде непросто, Зарте.
Це остудило гнів Ґордона.
— Але вони повинні мені повірити! Вони, звичайно, не повірять брехні Корбуло, якщо я скажу правду!
— Сподіваюся, — прошепотіла Ліанна і з відтінком гордості додала: — І я зможу підтвердити вашу історію. Адже я все ще принцеса Фомальгаута!
Повільно тяглися години. Ескадрилья, вийшовши з туманності Оріона у відкритий простір, як і раніше летіла на захід. Ліанна спала — далася взнаки напруга останніх днів. Але Ґордон не спав. Нерви були на межі. Він відчував наближення кризи у великій галактичної грі, в якій був тільки пішаком.
Він повинен переконати Джал Арна у правдивості своєї історії. Часу обмаль — щойно ІІІорр Кан дізнається, що він вислизнув, вождь Хмари тут же почне діяти. Голова у Ґордона боліла. Як все це скінчиться? Чи є у нього шанс виплутатися і повернутися на Землю, щоб обмінятися тілами з Зарт Арном?
Нарешті почалося гальмування. Туманність Оріона, перетворившись на слабку світлу пляму, залишилася далеко позаду. Попереду, зовсім близько, палали зірки Плеяд. Між ними на оксамиті неба простяглася довга лінія крихітних іскор.
Кораблі! Крейсуюча поблизу Плеяд ескадра Середньо-Галактичної Імперії, одне з великих прикордонних з’єднань. Ліанна вже прокинулася. Вони разом дивилися на те, як пропливають повз них лінкори та крейсери, стрункі «привиди», винищувачі, розвідники.
— Це один з головних флотів Імперії, — прошепотіла вона.
— Чому нас тримають тут і не дозволяють зв’язатися з Трооном? — повторював Ґордон.
Крейсер застопорив хід поряд з гігантським лінійним кораблем, їх корпуси торкнулися, почувся брязкіт швартових механізмів.
Потім двері каюти відчинилися, увійшов Дар Каррел.
— Принц Зарт! Я отримав наказ доставити вас на флагманський лінкор «Етне».
— Дозвольте мені спочатку зв’язатися з Трооном, з імператором! — благав Ґордон. — Моє повідомлення, можливо, врятує Імперію! Дар Каррел похитав головою.
— Наказано перевести вас негайно. Гадаю, «Етне» відразу рушить до столиці. Там ви скажете все, що хочете.
Ґордон навіть не намагався приховати розчарування. Ліанна взяла його за руку.
— Цей корабель дуже скоро прибуде на Троон, а там ви зможете говорити, — підбадьорливо сказала вона.
У супроводі варти, вони попрямували до шлюзу. Кораблі з’єднував короткий циліндричний перехід. На борту лінкора їх чекала інша група конвоїрів — лейтенант і солдати. В їх очах Ґордон побачив вже знайомі почуття. Вони теж вважали його зрадником і батьковбивцею.
— Я повинен поговорити з вашим командиром, — звернувся він до начальника варти.
— Ось він, — крижаним тоном відповів лейтенант.
У коридорі почулися кроки. Ґордон повернувся до входу, готовий вимагати негайного зв’язку з Трооном. Але він нічого не сказав, побачивши кремезну людину в адміральському мундирі, чиє немолоде широке обличчя і холодні очі були йому добре знайомі.
— Корбуло! — скрикнув він.
Погляд адмірала залишився непроникним. Різкий голос хльоснув Ґордона, мов батіг.
— Так, зраднику, це я. Отже, вас нарешті впіймали?
— Ви називаєте так мене? — задихався Ґордон. — Ви, найбільший зрадник у історії?
Чен Корбуло холодно повернувся до високого офіцера — арктурця, який з’явився разом з ним: