Вони досягли спіральних сходів до зали, звідки починався коридор, повний пульсуючого, мертво-білого сяйва, що вів до Камери Руйнівника. Ґордон обернувся до посланців:
— Ви всі повинні знати, що це за коридор! Ту Шал відповів:
— Вся Галактика чула про нього. Він веде до Камери Руйнівника.
— Чи може хто-небудь, крім членів імператорського дому, пройти цим коридором? — запитав Ґордон.
— Ні! — скрикнув посол Полярної. — Усі знають, що хвилю налаштовано на імператорську родину!
— Тож дивіться! — крикнув Ґордон і вступив у сяючий коридор.
Він досяг Камери Руйнівника, схопив один з великих сірих силових конусів, що стояли на платформі з коліщатками, і вивіз його з камери.
— Ви ще вважаєте мене самозванцем? — запитав він.
— Клянуся Небом, ні, — вигукнув Ту Шал. — Ніхто, крім справжнього Зарт Арна, не міг би увійти до коридору і залишитися живим!
— Отже, ви справжній Зарт Арн і знаєте, як застосовувати Руйнівника, — додав інший. Ґордон побачив, що переконав їх. Ніхто навіть уявити собі не міг, і Шорр Кан не сказав, побоюючись викликати недовіру, що це дійсно було тіло Зарт Арна, у якому оселився розум людини з іншого часу. Ґордон вказав на великий силовий конус.
— Це частина апарату Руйнівника. Я перенесу все інше, щоб це негайно встановили на «Етне». Я вирушу на цьому кораблі, щоб застосувати страшну силу і розчавити Ліґу!
Ґордон зробив вибір на ці хвилини напруги. Він застосує Руйнівника! Він виконає все, що дізнався від Джал Арна. Він піде на ризик катастрофи! Адже саме його згода переселити свій розум у тіло принца привела Імперію на межу розгрому. Врятувати її — його обов’язок, його борг перед справжнім Зарт Арном.
Обличчя Ту Шала палало:
— Принце, якщо ви маєте намір виконати зобов’язання Імперії, то ми виконаємо свої! Королівство Полярної буде битися з Хмарою!
— І Ліра! І Барони! — пролунали збуджені голоси. — Ми повідомимо столицям, що ви вирушаєте з Руйнівником, щоб приєднатися до битви!
— Повідомте негайно, — наказав Ґордон, — і нехай ваші королівства віддають свої флоти під команду адмірала Гірона.
Коли схвильовані посланці поспішили вгору, Ґордон повернувся до Хелл Беррела.
— Викличте техніків з «Етне» та загін солдат. Я винесу апарат.
Він став поспішно виносити один за одним великі сірі конуси. Він міг зробити це тільки сам.
Коли він привіз важкий кубічний трансформатор, Хелл Беррел вже повернувся з капітаном Валь Марланном і техніками. З квапливою обережністю, яка говорила про їх страх, вони завантажили апарат у вагони підземки.
За півгодини вони стояли у космопорті, в тіні могутньої «Етне». Крім неї, тут залишилося тільки два кораблі, всі інші вже вилетіли до місця історичної битви.
У сяйві блискавок, під громом і дощем техніки прикріплювали силові конуси до скоб, вже встановлених на носі корабля. Вершини конусів були спрямовані вперед, а кабелі пропущені крізь корпус до навігаційної каюти позаду містка.
Там Ґордон велів встановити трансформатор і панель. Він стежив за приєднанням різнокольорових кабелів, щоб все було зроблено так, як розповів Джал Арн. Нарешті пекельний пристрій підключили до потужних генераторів корабля.
— Старт за десять хвилин! — доповів Валь Марланн, обличчя якого блищало від поту. Ґордон тремтів від напруги.
— Я перевірю конуси ще раз.
Він вибіг у грозу, дивлячись вгору на величезний ніс корабля. Укріплені там дванадцять конусів здавалися маленькими, крихітними…
Він не міг зрозуміти, як цей маленький апарат зможе спричинити руйнування галактичного масштабу…
— Дві хвилини! — закричав з трапу Хелл Беррел крізь крики та дзвін сирен.
Ґордон обернувся. І тут до нього підбігла якась струнка фігура.
— Ліанна! — скрикнув він. — Як… Вона кинулася у його обійми. Обличчя її було бліде і залите сльозами.
— Зарт, я повинна була прийти! Якщо ви не повернетеся, я хочу, щоб ви знали, — я кохаю вас! І завжди кохатиму, хоч знаю, що ваше серце належить Мери!
Ґордон обійняв її і притиснувся щокою до її заплаканого обличчя.
— Ліанно, Ліанно! Я не можу говорити про майбутнє, але, якщо воно у мене є, все зміниться. Зараз я вам кажу: я кохаю тільки вас!
Хвиля гіркого відчаю охопила його у цю останню мить прощання.
Бо це було прощанням навіки. Ґордон знав це! Навіть якщо він переживе битву, на Троон повернеться не він, а справжній Зарт Арн. А якщо він не переживе…
— Принце! — хрипко скрикнув Хелл Беррел. — Час рушати!
Ґордон вирвався з обіймів, побачив бліде обличчя і сяючі очі Ліанни, які, він знав, ніколи не забуде, бо це був останній погляд.