Стрілки вимірників поповзли по циферблатах. Генератори могутнього корабля заревли голосніше, коли таємничий апарат став забирати з них напругу.
Яка енергія концентрувалася у силових конусах на носі?! Що говорив йому Джал Арн? Ґордон намагався пригадати.
«…Шість вимірників напрямку повинні бути точно врівноважені, якщо ти не хочеш катастрофи…»
А вимірювачі не врівноважувалися! Він торкнувся тремтячою рукою одного реостата, потім іншого. Стрілки повзли до червоних критичних міток, одні швидше, інші повільніше. Ґордон відчув краплі поту на своєму лобі, скам’янів від нелюдського напруження, поки інші стежили за ним.
— їх флот йде швидко — у восьми парсеках від нас! — тихо застеріг Валь Марланн.
Три стрілки, потім чотири опинилися на червоному. Але решта ще не дійшли. Ґордон поспішно підстроїв їх реостати.
Тепер всі вони були на червоному, але не збігалися у точності. «Етне» здригалася від гуркоту напружених турбін.
Стрілки зійшлися! Кожна була у червоній зоні циферблата, кожна на тій самій цифрі…
— Ну!.. — крикнув Ґордон хрипко і включив головний рубильник.
Війна триває
Бліді, прозорі промені вирвалися з носа «Етне» у темний простір попереду. Ці бліді промені, здавалося, повільно повзли і згасали.
Ґордон, Валь Марланн і Хелл Беррел припали до ілюмінаторів і завмерли, дивлячись вперед. Але поки нічого не відбувалося.
Потім група іскор на екрані радара, яка позначала положення флоту Ліґи, злегка здригнулася.
— Нічого не відбулося! — простогнав Беррел. — Нічого! Напевно, ця штука…
Попереду з’явилася чорна точка. Вона росла і росла, пульсуючи і здригаючись. І скоро це була вже велика, зростаюча пляма чорноти — не тієї чорноти, у якій світло просто відсутнє, але такої живої і трепетної, якої не бачив ще ніхто з живих.
На екрані радара половину флоту Хмари поглинула чорнота! Бо на екрані теж була чорна пляма, від якої відбивалися промені радара.
— Господи милосердний! — скрикнув Валь Марланн. — Руйнівник руйнує сам простір!
Жахлива, неймовірна відповідь на загадку Руйнівника блиснула нарешті в мутному розумі Ґордона! Він ще не розумів, ніколи не зрозуміє причин цього, але результат був очевидний. Руйнівник був силою, яка знищувала не матерію, а простір!
Часово-просторовий континуум нашого Космосу був чотиривимірним — чотиривимірна куля, що плавала у позарозмірній нескінченності. Енергія жахливих променів Руйнівника руйнувала все більшу ділянку цієї кулі, видавлюючи її геть з Космосу.
Все це промайнуло у приголомшеному мозку Ґордона за частку секунди. Він раптом злякався. Він судорожно вирвав рубильник апарату. Наступної секунди Всесвіт немов збожеволів.
Титанічні руки жбурляли «Етне» у просторі з жахливою силою. Зірки і простір збожеволіли, величезна, палаюча біла маса Денеба стрибала у порожнечі, комети, темні зірки, метеорити шалено носилися у небесах.
Ґордон, відкинутий до стіни, тремтів душею і тілом, поки весь Всесвіт, здавалося, піднімався, щоб помститися крихітним людям, які насмілилися підняти святотатські руки на основи вічного Космосу.
За якийсь час він отямився. «Етне» ще хиталася і пірнала у лютих вихорах ефіру, але зоряний небосхил заспокоївся після своєї божевільної судоми.
Валь Марланн, обливаючись кров’ю з великого садна на скроні, тримався за перегородку і вигукував накази у гучномовець. Він повернув до Ґордона мертвотне обличчя.
— Турбіни витримали, і все заспокоюється. Ця конвульсія мало не кинула нас на Денеб і потрясла зірки у всій цій частині Галактики.
— Віддача, — задихаючись, сказав Ґордон. — Ось що це було.
Навколишній простір «стягувався» навколо діри, утвореної Руйнівником. Хелл Беррел схилився над екраном радара.
— Знищено тільки половину кораблів Хмари! Ґордон здригнувся.
— Я не можу більше застосувати Руйнівник! Не смію!
— І не треба, — відповів Хелл Беррел. — Залишки їх флоту панічно утікають до Хмари!
«У цьому немає гріха, — подумав Ґордон. — Бачити, як все небо сказилося і рухнуло на тебе, — це забагато для людини».
— Я знаю тепер, чому Бренн Бір застерігав від легковажного застосування Руйнівника, — хрипко сказав він. — Дай бог, щоб цього ніколи більше не довелося робити!
Зі стерео посипалися часті виклики, запити від кораблів Імперії.
— Що трапилося? — повторював Гірон знову і знову.
— Флот Ліґи панічно втікає до Хмари, принаймні залишки його, — повідомив Хелл адміралу. — Якщо ми підемо за ними, то зможемо розбити їх раз і назавжди. Гірон підтримав цю ідею: