Гомон вийшов з купе, але на серці у Бабата від того легше не стало. Він сидів у своєму купе, похмурий, аж почорнілий, не відповідав на запитання своїх нових сусідів і поспішив лягти спати. Сон заспокоєння не приніс. Снилися уривки давно забутих подій, давно не бачені обличчя.
До Валенса він прийшов у середині дня. Віддав доповідну записку, коротко доповів про обвал тепляка, зазначив, що зараз це майже не відіб'ється на терміні закінчення теплоелектроцентралі. Дав дуже високу оцінку роботі Соколової і замовк.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ
Велика заводська лабораторія містилася у двоповерховому будинку, недалеко від головного корпусу заводу. Перший поверх займали кабінети, в яких розташовувалися звичайні матеріало-дослідні та механічні лабораторії, а на другому поверсі були лабораторії спеціального призначення. Вхід на другий поверх суворо обмежувався і контролювався.
Ганна Ланко працювала тепер в одній із маленьких кімнат другого поверху. Двоє вікон з кімнати виходили на заводський двір. Вздовж стін на столах і штативах стояли хімічні прилади, великі, прозорі, схожі на мильні пузирі, колби, важкі скляні і металеві балони. Великий стіл стояв посередині кімнати, на ньому звичайно провадилися досліди. В самому кутку стояв письмовий стіл Ганни, поруч нього звичайний, клейонкою оббитий диван і ще трохи далі — важка і масивна вогнетривка шафа.
Вікна лабораторії виходили на південний схід, і від того в кімнаті всю першу половину дня панували промені гарячого літнього сонця.
Ганна, одягнена в синій, у багатьох місцях пропечений кислотами халат, рухалася в лабораторії швидко і вправно, знаючи тут все до найменших дрібниць, з одного погляду розуміючи, що робиться в прозорих колбах, наповнених різноколірними рідинами. Проте останнім часом доводилося Ганні визнавати, що вона не розуміє, що твориться перед «нею. Інколи навіть здавалося, що вся робота зайшла у безвихідь і все чисто треба починати спочатку.
Яринка і Ганна зустрілися раннім ранком, і потому, як вони привіталися, видно було, що ця зустріч давно очікувана і дуже приємна. Яринка нашвидку оглянула все, що стояло на столах лабораторії, про себе відзначила, що за час її відсутності змінилося небагато, і зразу почала ділову розмову.
З Ганною вони почали працювати разом не так давно, може з півроку тому, коли Ганна, одужавши від тяжкої хвороби, знову взялася до роботи. Спільна робота зблизила їх, і вони швидко подружилися, незважаючи на чималу різницю в віці.
— Коробов помер тиждень тому, — сказала Яринка після перших слів вітання, — ти вже знаєш про це?
— Помер? — перепитала Ганна, поволі опускаючись на стілець. — Ти що, збожеволіла?
— Коробов помер тиждень тому, — повторила Яринка. — Я навіть сама бачила…
Ганна низько нахилилася до обличчя дівчини. Голосу не стало, і вона тільки змогла прошепотіти:
— Вибух?
— Так.
— Розказуй.
Яринка почала розказувати. Коробов був одним з видатних радянських хіміків, спеціалістом по вибухових речовинах.
Коли Яринка і Ганна зробили перші, ще зовсім невдалі, але перспективні винаходи в цій галузі, їх відразу ж познайомили з Коробовим. Останні три місяці Яринка працювала в його лабораторії. В цій галузі і раніше працювала Ганна.
— І от, ти розумієш, — говорила Яринка, — Семен Павлович нарешті вирішив, що реакція мусить проходити під великим тиском і при дуже низькій температурі. Це вже ми хтозна-куди зайшли від наших початкових дослідів. І кінець кінцем ми одержали те, чого добивався Коробов. От на, читай — це формула цієї речовини, може і не зовсім точна, бо дослідити її ми не встигли. Такий сизувато-чорний порошок, грамів, може, зо два. Працювати над ним ми закінчили о другій годині ночі. До чотирьох годин у вибуховій камері ми намагалися одержати вибух. Нічого не вийшло. Ми спробували все: детонацію і удар, кислоти і вогонь, — все марно, жодного натяку на вибух. Кінець кінцем, о четвертій годині Коробов стомився і заснув на дивані. Я зсипала залишки порошку в колбу, заткнула її і поставила на столі. Потім поприбирала все і пішла додому. І десь біля сьомої години ці два грами, які не хотіли вибухати навіть від детонації, рознесли вщент весь триповерховий будинок лабораторії. Загинув тільки Коробов. Щастя, що це трапилося вранці. Впали навіть стіни. Це просто якась дика сила.
Ганна сиділа нерухомо, дослухаючись до кожного слова. Коли дівчина закінчила говорити, кілька хвилин стояла тиша. Потім Ганна сказала: