Василь Котик стояв правофланговим у невеликій шерензі майбутніх льотчиків. Багато змін у його житті сталося за недовгий час. Довелося сісти за парту і знову згадати все, що вчили у школі, зрозуміти, що таких знань мало для того, щоб стати льотчиком. І тому завзято накинулися молоді Котики на книжки. Те, що люди в звичайних умовах проходять за роки, тут доводилося проходити за місяці. Це було стократ важче, ніж будувати найвищий і найскладніший тепляк.
У хвилини спочинку вони виходили з класів і лабораторій на аеродром, і кожен літак, який здіймався з зеленого поля в повітря, викликав у них гостру заздрість.
Як мріяли вони про ту хвилину, коли, нарешті, сядуть у кабіни, так само легко злетять у повітря до високих, ледве помітних на синьому небі пір'їстих хмар.
І от мрія їх починає здійснюватися. Правда, це ще дуже далеко від самостійних польотів, інструктор ще тільки розказує про основні елементи управління літаком. Все це вони вже давно знають з теорії, але тут, на зеленому полі, кожне слово звучить інакше.
— Що ж, починаємо, товариші учльоти.
Літак кожної хвилини готовий злетіти. Вже давно сидить у передній кабіні інструктор. Зникли великі лопаті гвинта, перетворившись на велике тіньове коло. Реве мотор, і потужний струм повітря летить від гвинта назад, пригинаючи низеньку травицю.
Раптом замовкає мотор. Інструктор вистрибує з кабіни на землю. Все готове до польоту. Інструктор підходить до хлопців і наказує першому сідати в літак. Обережно ступаючи по траві, підходить Василь до літака. Він спритно перекидає своє тіло за борт і сідає. «Зараз полетимо», думає він, і серце солодко завмирає. Інструктор сідає на своє місце, і, ховаючись від потоку вітру за прозорий козирок, відчуває Котик, як вібрує і здригається літак. Ще кілька слів команди. Ревіння мотора стає на одну поту вищим. З-під коліс прибирають трикутні колодки. Поважно похитуючись на товстих шинах, літак рушає.
Котик озирається назад. Товариші стоять непорушно, і на обличчі в кожного написане таке хвилювання і така заздрість, що Василь мимоволі всміхається і думає: «Це зовсім не страшно».
Літак біжить все швидше, раптом ревіння мотора стає глухішим, і в ту ж мить земля різко іде вниз. Котикові стає трохи страшно, але почуття це відразу ж зникає. Надто багато цікавого розкривається перед його очима, щоб думати про страх. Літак вже набрав чималу висоту і тепер летить, роблячи велике коло над аеродромом, будівництвом і авіашколою.
Василь бачить малесеньких людей на будівництві, пізнає кожен цех, кожну дільницю. Все це здається йому намальованим або зліпленим з глини, як ті макети, що стоять у лабораторіях авіашколи. Він дивиться на теплоцентраль і з усмішкою згадує той день, коли з братами милувався польотом літаків. Може, і зараз хтось дивиться знизу на його літак.
Мотор раптом замовкає. Вітер свистить і грає у розчалках крил. Котик інстинктивно хапається за борти кабіни, але боятися, очевидно, нічого — спокійно сидить у передній кабіні інструктор. Літак знижується. Ось знову заревів мотор. Ще хвилина, і літак уже стоїть на землі. Котик стрибає на землю.
До нього підбігають товариші, про щось запитують, Котик машинально відповідає, йому зараз не до запитань: з очей не зникає велична картина землі з висоти польоту. Інструктор вітає його з першим повітряним хрещенням. За мить літак знову здіймається у повітря. Микола Котик вилетів у свій перший політ.
А коли за кілька годин вони, всі десятеро, повертаються назад у класи, Василь питає інструктора:
— А коли ми вже справді будемо літати?
— Не терпиться?
— Не терпиться, товаришу лейтенант.
— Як тільки закінчите весь теоретичний курс, — відповідає інструктор.
Відповідь його чують усі хлопці. Швидше в класи, швидше в лабораторії; дайте нам книжки, дайте нам учителів.
І перед самими дверима школи Василь раптом спиняється. Назустріч виходить начальник авіашколи, а поруч нього іде ніхто інший, як виконроб п'ятої дільниці Полоз. Вони неголосно розмовляють. Полоз помічає Котика. Він киває головою, щось каже начальникові, і той проводить поглядом могутні постаті трьох братів.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ