Яринка куталася в пальто, але все-таки було холодно. Вже кінчався жовтень. Вітер уже більше не переносив через стіни пожовклого листя. Все частіше і частіше приморозки вибілювали аеродром сріблястим інеєм. Все коротшими ставали дні.
— Чого він там копається, — незадоволено пробурчав Крайнєв, коли пілот знову заліз у кабіну. — Вже давно можна випускати машину.
Нарешті Дорн наказав Крайнєву відійти набік, поставив біля нього на всякий випадок двох солдатів і тільки після того наказав наповнити бензином баки літака. Вся ця обережність виглядала дуже комічно, коли спостерігати збоку, але Крайнєв люто закусив губу. Він стояв оддалік катапульти і іронічно поглядав на метушню Дорна.
Баки було сповнено бензином, і пілот, перевіряючи мотор, дав перші обороти гвинта. Хвилину пропелер ніби вагався, зробив один нерішучий оборот і потім раптом зник у божевільній швидкості обертання. Мотор працював бездоганно.
Все було готове до польоту. Пілот висунувся з кабіни і махнув рукою. Дорн підійшов до Крайнєва. Професор взявся за вимикач, яким включався механізм катапульти.
Крайнєв зрозумів, що настав час діяти.
— Спиніться, — заволав він, кидаючись до Шторре, — спиніться, я зовсім забув…
Солдати схопили його за плечі. Дорн перелякано кинувся за Крайнєвим. Професор Шторре відпустив ручку вимикача.
— Спиніться, — все ще кричав Крайнєв, — спиніться, як ми могли забути… гвинт… треба змінити гвинт…
Здивований пілот виключив мотор і виліз з кабіни.
— Злазьте, — махнув до нього рукою Дорн і дав наказ солдатам стати біля входу до катапульти, хоч Крайнєв зовсім і не збирався туди іти.
— Ви розумієте, — гарячково жестикулюючи, говорив Юрій, звертаючись до професора Шторре, — на літаку стоїть старий гвинт з незмінним кроком.
— Ви маєте радію, — поважно відповів Шторре, — такий гвинт на великих швидкостях може стати гальмом. Треба поставити гвинта з автоматичним регулюванням.
— Коли ви зможете дати креслення? — сухо і роздратовано запитав Дорн.
— На проект потрібно буде трохи більше доби, — відповів Крайнєв, — але для нового гвинта знадобиться спеціальне литво.
— Це нас не спинить, — зневажливо усміхнувся Дорн.
— Скажіть робітникам, щоб вони зняли цього гвинта, — вже тоном наказу говорив Крайнєв. — Мені для проекту треба знати систему його кріплення. Ходімо, Яринко…
Завжди після того, як розпорядження було зроблено, Крайнєв сам поспішав зайти до будинку, щоб не чути образливого нагадування Дорна.
Шторре, пілот і Дорн залишилися біля літака. Викликані техніки вже здіймали гвинта. Новий гвинт могли виготувати тільки днів за три.
Дорн злостився і хмурився. Але все-таки краще було почекати ще два дні, ніж пережити невдачу чи, може, навіть катастрофу.
Пілот і робітники пішли, забравши з собою знятого гвинта. На аеродромі залишилися тільки Шторре і Дорн. Старий професор хотів запитати Дорна, чи не одержав той листа від Вальтера Шторре, але відклав свій намір до розмови у вітальні.
— Треба сюди поставити варту, — роздумливо, не то запитуючи, не то стверджуючи, сказав Дорн.
— Куди? — не зрозумів Шторре.
— Сюди, до літака. Чи не може Крайнєв його якось використати?
— Як?
— Вилетіти.
— Ну, знаєте, з таким же успіхом можна розраховувати полетіти на полах свого власного піджака. Я ще не чув, щоб літаки могли здійматися у повітря без гвинтів.
— Але пілот не випустив бензину з баків. Прошу вас це зробити.
— Навіщо? Адже все одно немає гвинта.
— Я вас прошу.
— Але це безглуздя.
— Я наказую.
— Гаразд, — знизав плечима Шторре, — але це абсолютно зайва робота.
І він, стогнучи ї крекчучи, поліз до катапульти випускати бензин з баків. Дорн стояв унизу і дивився на нього. Літак без гвинта здавався пораненим.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТИЙ
Увечері професор Шторре не витримав. Яка, кінець кінцем, різниця, запитає він про сипа сьогодні ввечері чи завтра ранком, як було обумовлено? Рішуче обсмикнувши піджака, професор пішов до кабінету Дорна.
— Ви маєте якісь новини? — поглядом від стола зустрів його Дорн. — Ні? Я не викликав вас.
Шторре розгубився. Він зовсім не знав, як йому слід поводитися з Дорном. Він ніби занімів у першу хвилину. А Дорн дивився на нього очікувально, і мовчати далі ставало вже незручним і неможливим. Шторре провів рукою по сивій бороді і сказав: