Під промінням сонця сріблястий літак здавався легким і динамічним. Було дивно, що він стоїть на землі.
Від майстерень біля ангара відділилася група людей. Швидкими кроками наблизилися до літака. Широкі плечі Крайнєва погойдувалися помалу і спокійно. Поруч з ним ішов директор інституту вивчення стратосфери, високий і сухий латиш Валенс. Вони говорили між собою, і розмова була, видимо, досить гострою.
Валенс підійшов до літака і уважно оглянув його.
— Красивий, — процідив він крізь зуби, не виймаючи цигарки з тонких губ.
Швидко і спритно він вліз у кабіну, потім пройшовся по крилу. Машина навіть не здригнулася. Валенс стрибнув з крила на землю і підійшов до Юрія.
— Починайте, — сказав він, ні на кого не дивлячись. Крайнєв захвилювався.
— Адамс Олександровичу, я вимагаю, щоб мені дозволили зробити цей політ, — сказав він. Благальні нотки вчувалися в його голосі, і Валенс ледве помітно усміхнувся. Так само спокійно він хитнув головою і сказав:
— Полетить Марченко.
— Але ж я вже дванадцять разів літав на ньому. Ти розумієш? — гарячився Юрій.
— Тоді працював тільки мотор, сьогодні працюватиме реактивний двигун. Не дозволяю.
Тон Валенса не подавав ніяких надій на згоду. Юрій одвернувся. Валенс мав право не дозволяти. Сперечатися далі було марно.
А до Валепса підійшов високий юнак у комбінезоні і спитав, чи можна починати.
— Починайте, — коротко сказав директор.
Марченко був відомим пілотом-випробувачем. Він уже давно працював в інституті стратосфери і літав на шести літаках Юрія Крайнєва. Він пробував літати і на двох перших моделях, але з того нічого не вийшло — літаки просто не могли відірватись од землі.
На третьому він зумів злетіти, але далі цього діло не пішло. І ось тепер уже дев'ятий літак стоїть перед ним, чекаючи своєї черги бути розбитим або прославленим.
Юрій до найменших дрібниць оглянув машину. Він перевірив усе ревним хазяйським оком. Всюди був блискучий порядок.
Крайнєв багато надій покладав на цю дев'яту модель. Він не скоро прийшов до розв'язання проблем, які поставали перед ним.
Того дня мали вперше провести пробний політ з включеним реактивним двигуном. Права зробити цей політ і домагався Юрій.
Валенс і двоє інженерів перевіряли вимірювальні прилади. Інженери експериментального заводу інституту стратосфери Король і Орленко теж. стояли тут, чекаючи наслідків польоту. Вони зробили багато приладів для літака і теж хвилювалися перед відповідальною спробою.
Юрій нервував. Він переходив від групи до групи, потім вертався до кабіни, щоб знову підійти до Валенса. Марченко, вже зовсім готовий і зодягнений, підійшов до нього несподівано.
— Ну, Юрію Борисовичу, бажайте, — сказав він, усміхаючись і простягаючи Крайнєву руку.
Юрій без слів потис руку і відійшов. Обоє вони були схвильовані, але на Марченкові це нітрохи не позначалося. Широка посмішка його відкривала великі міцні зуби. Весь він, засмаглий, атлетично збудований, здавалося, і не міг хвилюватися.
Підійшов Валенс. Сказав кілька слів про обережність, помовчав трохи і відійшов.
Марченко, весело усміхаючись, вліз у кабіну. Він засунув за собою дашок, і сонячний відблиск загорівся на плексигласі. Юрій сів на траву. Чекання ставало нестерпним.
Пропелер обернувся один раз, наче нехотя, і раптом перетворився на прозорий диск. Потім гудіння його піднялося на два тони вище і стало нагадувати сирену.
Літак помалу рушив з місця і, пружно погойдуючись на товстих шинах коліс, поїхав по зеленому полю аеродрому. Він біг проти вітру, набираючи швидкість.
Усмішка зникла з губ Крайнєва. Обличчя його посіріло. На його думку, літак піднімався надто довго.
В ту мить машина зробила невеличкий стрибок і повисла у повітрі.
— Відірвався, — похмуро, наче інформуючи, сказав Валенс.
Тепер літак уже йшов над лісом, завертаючи до аеродрому. Він важко і поволі, набирав висоту, літаючи широкими кругами. На висоті в дві тисячі метрів Марченко мав включити реактивний двигун. Юрій чекав на цей момент, нетерпляче покусуючи травинку.
Валенс сів поруч із ним. Він теж не відриваючись стежив за польотом.
Несподівано Юрій згадав свою останню зустріч з Ціолковським. Вони вдвох перевіряли проект цього літака. Ціолковський радів і хвилювався. В його дивовижно молодих очах відбивався справжній захват. Він зробив тільки два зауваження до проекту ї попросив повідомити про день першого польоту. Він хотів подивитися, як літатимуть машини Юрія Крайнєва.