Родина Котиків зайшла у тепляк. Війнуло приємним теплим духом смолистого дерева.
До діда Котика підійшли всі п'ять бригадирів. Вони стали осторонь, радячись, немов бойовий штаб, і підійти в такі хвилини до них не наважувався ніхто. Виконроб Полоз не примусив себе довго чекати — він швидко вибіг із своєї контори, і бонова нарада розпочалася. Роботу було розподілено швидко і точно.
А поки йшла нарада бригадирів, трос молодих Котиків відійшли набік, розмовляючи про щось своє, тільки їм відоме.
— Обов'язково сьогодні треба сказати, — говорив Василь, — бо як будемо далі тягти, прийом закінчиться і вся наша справа лусне.
— От ти і скажи. Ти у нас найстарший, ти і маєш першим говорити, — відказав наймолодший з Котиків, Петро.
— Тобі треба говорити, — показав рукою на Петра Василь. — Ти найменший, ти мазунчик, ти й говори.
Невідомо, чим би закінчилася суперечка братів, коли б їх не покликав дід Котик. Нарада вже закінчилася. Бригади пішли вгору, на високі стіни, в синювату сутінь пізнього зимового ранку. Василь ліз з клітки на клітку і згадував, як вони з Полозом лазили по залізних конструкціях, закріплюючи швелери.
Робо їй почалися. В повітрі, підвішені на тросах, м'яко і плавно проносилися балки, дошки і готові дерев'яні ферми. Інколи чувся окрик того чи іншого бригадира.
Це була красива і напружена робота. Всі четверо Котиків працювали на самому верху.
Сонце сходило над горизонтом, чітко окреслене, оранжове, віщуючи ясний морозний день. І разом із сонцем над будівництвом з'явилися літаки. Вони немов бавилися у морозному повітрі. Легкі і в'юнкі, вони ганялися один за одним, тікали і наздоганяли, падали до самої землі у глибокому пікіруванні, щоб знову мчати вгору у синє морозне небо.
Авіашкола була недалеко від будівництва. Цегляні корпуси її виднілися в далечині, і дід Котик не звертав на літаки ніякої уваги: усі на будівництві вже давно звикли до їхніх карколомних вправ.
Зате молоді Котики виявляли до літаків величезний інтерес, хоч милуватися вправами їм було явно ніколи — робота забирала всю увагу. Для спостережень залишалося дуже мало часу.
Години роботи минули, як. одна хвилина. Дзвінкі удари в рейку пролунали над п'ятою дільницею, віщуючи годину обіду. Три бригади, що працювали нагорі, спустилися на землю.
По обіді всі Котики знову повернулися до тепляка і посідали, спочиваючи, на велику купу стружок. Вони трохи помовчали, але незабаром Микола штовхнув Василя під бік, і той зрозумів, що говорити доведеться все-таки йому. В цю хвилину літаки знову з'явилися над тепляком. У величезному прямокутнику стін вони здавалися особливо привабливими.
Василь зітхнув і глянув на діда. Старий Котик сидів, довбаючи трісочкою в зубах. Тоді Василь відважився і сказав:
— Слухайте, батьку, ми оце довго радилися і вирішили стати льотчиками. У вихідний поїдемо до авіашколи і подамо заяви. Там саме зараз прийом.
Дід поставився до такої заяви цілком байдуже. Він витяг з зубів трісочку, викинув її, провів пальцем під вусами і тоді глянув на Василя.
— Поки я живий, — спокійно сказав він, — будете ви теслярами і нічим іншим. Наш рід з діда-прадіда теслярський. А час у нас такий, що на всякій роботі слави можна зажити. От вам моє слово — і думати киньте про оті штучки.
Дід глянув угору, де в цей час, описуючи мертві петлі, кружляло два літаки.
— Від хорошого життя не полетиш, — уже зовсім байдуже додав він і знову відломив трісочку.
— Та послухайте ж, батьку…
Не слухаючи слів Миколи, дід встав з трісок і пішов до дверей, де саме в цей час з'явилася висока постать виконроба Полоза.
Василь спересердя сплюнув.
— Я ж казав — не треба питатися, — запально вихопилося у Миколи.
— Ти казав, — глузливо протягнув Петро, — все одно, колись же треба було спитати.
— Що ж робити, хлопці? — запитав Василь.
Брати посмутніли і опустили очі. Вони звикли в усьому слухатися батька.
— Спробуємо ще раз, — хитро хитнув головою Василь. — Це добре, що ми йому сказали. Він тепер про це подумає. А там перекипить та й дозволить.
В цю мить дзвінкі удари в рейку знову пролунали над тепляком. Перерва скінчилася. Котики підвелися. Знову починалася робота.
Через день Полоз доповів Соколовій, що тепляк закінчено в точно визначений строк. Перші муляри і бетонники зайшли в тепляк, ясно освітлений електрикою. Розпочалися бетонні і цегляні роботи.
Першу і найпростішу частину плану виконроба Полоза було виконано.