РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ
Карпо Іванович Гучко за останні дні відчував незвичайний приплив сил і енергії. Трапилося це після того вечора, коли, забираючи креслення, він галантно поцілував ручку товаришки Берг.
З того вечора, певніше ночі, Карпо Іванович відчув себе знову молодим і здатним на вчинки, більш властиві людям молодшого віку.
Берг сама завжди посміхалася, спостерігаючи залицяння Карпа Івановича, але ніколи не відмовлялася від пропозиції піти в ресторан чи навіть поїхати до міста в театр. Проте всякі розмови про самотність душі вона припиняла безжально і не вагаючись.
Трохи здивований Гучко вже став подумувати, чи немає тут бува суперника. Але видимих суперників не було, і Карпо Іванович довго ламав собі толову над причинами дивної поведінки Берг, хоч видумати нічого не міг.
Одного вечора Карпо Іванович запросив Берг на вечірку до знайомого інженера. Берг охоче погодилася. Карпо Іванович мав зайти за нею, щоб потім уже разом іти до товариша.
Точно о сьомій годині Гучко зайшов за Любов'ю Вікторівною. Вона чекала його вже одягнена. Вийшли на вулицю, і Гучко запобігливо взяв свою супутницю під руку. Цокіт підборів Любові Вікторівни лунко розносився у морозному повітрі. Сміх її звучав для Гучка найприємнішою музикою. Того вечора вона була люб'язнішою, ніж завжди, і це навіть Гучка робило дотепним.
Вони проходили повз будинок № 1 саме тоді, коли Соколова і Полоз сідали у закриту чорну машину. Авто відразу ж рушило з місця, завернуло на головну магістраль шосе і помчало до міста.
— Розважатися поїхали начальники, — усміхнувся Гучко. — Значить, і нам, смертним, розваги дозволені.
Берг нічого не встигла відповісти на ці слова. Вона навіть не встигла як слід зрозуміти їх, бо високий чоловік у бушлаті спинився перед нею, пильно вдивляючись в обличчя.
— Коли не помиляюся, — чоловік зробив паузу, пригадуючи, — товаришка Берг?
Хвилину Берг стояла здивована. Карпо Іванович вже хотів прийти їй на допомогу.
— От не чекала зустріти вас тут, товаришу, — Берг виговорила ці слова дуже привітно, і в серці Гучка відразу ж ворухнулася ревність.
— Це справді дуже несподівана зустріч, — чоловік вимовив ці слова, приємно граючи красивим низьким голосом. — Давно ви тут?
— Місяця півтора. А ви?
— Приблизно стільки ж.
— І все на тій же роботі?
— На тій же, — відповів чоловік і по паузі додав: — Завідую складом на першій дільниці. А ви теж не змінили досі роботи?
— Ні, мені важко її змінити. Все проектую і розраховую.
— Дозволите зайти до вас, згадати знайомих, плітки порозказувати? — спитав чоловік.
— Так, безперечно, — швидко, ніби злякавшись, відповіла Берг. — Заходьте на роботу, бо додому незручно, я не одна живу. Я працюю в проектному бюро. Буду дуже рада вас бачити.
З цими словами вона простягла руку. Чоловік потис її і шанобливо вклонився.
— Даруйте мені цю затримку, — сказала Берг, наздоганяючи Гучка. — Я зустріла старого знайомого. Ми працювали разом в Сталінграді. Я не бачила його вже кілька років. Які все-таки дивні зустрічі трапляються на білому світі.
Гучко знову взяв Берг під руку, але настрій його було вже вкрай зіпсовано. Берг помітила. Двох-трьох усмішок і трохи ласкавіших, ніж звичайно, поглядів було цілком досить для виправлення настрою інженера Гучка, а перша ж чарка у веселому товаристві остаточно змила сліди думок про можливого суперника.
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ
Машина мчала по шосе, прорізуючи холодне зимове повітря, мчала туди, де на горизонті неясно вирисовувалася заграва міста. Соколова і Полоз сиділи поруч.
Швидко промайнули засніжені поля, і машина увійшла в місто. Дивно було бачити після синьої темряви степової ночі залиті світлом вулиці і вогні вітрин. Та. к буває, коли стоїш біля вагонного вікна, а назустріч іде поїзд і летять повз тебе нестримним потоком освітлені в хна.
Авто ковзнулося загальмованими колесами по асфальту і зупинилося біля дверей театру.
— Приїхали, — сказав Полоз, відкрив дверці і вийшов.
Фойє зустріло Соколову і Полоза стриманим гамором великого натовпу, невимушеними привітаннями знайомих і зацікавленими, може навіть надто зацікавленими поглядами.
Ідучи до своїх місць у партері, вони мимоволі притягали загальну увагу, і це навіть трохи збентежило безпосереднього Полоза. Кілька хвилин минуло у ніяковій мовчанці. Потім пролунав удар гонга, світло почало погасати і важка оксамитова завіса розірвалася посередині, одкриваючи сцену. Вистава почалася.