Вона дивилася і на Валенса, але в погляді його теж прочитала таке співчуття до себе, що поспішила одвернутися і примусити себе слухати промовця. Цей мовчазний жаль і сум були страшнішими за сотні критичних нищівних промов. Там вона могла захищатися. Тут уже захиститися було ніяк.
Валенс і Крайнєв не виступили. Від останнього слова, від захисту Марина відмовилася. Як кляла вона себе за те, що не послухала Крайнєва і поставила проект на обговорення ради! Але вороття не було. Вчена рада закінчила обговорення проекту і перейшла до інших питань.
Марина знайшла в собі сили спокійно зібрати креслення і вийти з кімнати. В коридорі сили зрадили її, і вона кілька хвилин стояла, притулившись плечем до холодної стіни.
Довго лежала нерухомо Марина. Дивне бездум'я охопило дівчину. Вона начебто спала з відкритими очима.
У сусідній кімнаті почав бити годинник. Машинально рахувала Марина глухі удари. Пробило одинадцять.
Встала з канапи, витерла очі, зібгала хусточку і кинула її за подушку. Підійшла до столу, де лежали креслення, розгорнула великі аркуші і кілька хвилин дивилася на химерне мереживо ліній. Затрималася поглядом на загальному вигляді літака і посміхнулася. Усмішка швидше скидалася на гримасу болю.
Сіла біля столу, витягла велику корзину для паперів і помалу, методично, відриваючи смугу за смугою від великих аркушів, подерла всі креслення на дрібні шматочки. Знищила все — розрахунки, пояснювальні записки, креслення. Від проекту залишилася тільки купа дрібних квадратиків ватманського паперу.
Засунула корзинку під стіл і потерла долонями одну об одну, немов струшуючи з них пил. З другим проектом інженера Марини Токової було покінчено. Минулого не існувало. Тепер все треба було починати спочатку.
І Марина почала.
Книжки немов самі розкривалися перед нею на потрібних місцях. Вони були вірними порадниками і помічниками. Вони добре знали, що інженер Марина Токова має дуже мало часу. Так минула ціла година напруженої роботи.
І раптом Марина спинилася.
А що коли знову прийде Крайнєв і скаже — ви йшли неправильним шляхом? Знову доведеться рвати на дрібні шматочки аркуші ватманського паперу, помережані лініями креслень? Знову доведеться починати все з самого початку?
В кімнаті стояла цілковита тиша, але дівчина озирнулася і глянула на двері. І справді, за мить у двері стукнули. Марина провела рукою по волоссю.
— Зайдіть.
Крайнєв зайшов у невисокі двері, зайшов невпевнено, глянув на затишну кімнату, на Марину і сказав:
— Не чекали?
— Навпаки. Обов'язково чекала, що хтось із вас до мене прийде взнати, чи не збираюся я кінчати життя самогубством. Не бійтеся. Не збираюся.
Крайнєв усміхнувся. Відповідь Марини йому сподобалася. Він любив упертих людей. Сьогодні він відчув у Марині незвичайну силу.
Дівчина сиділа, не запрошуючи його ні роздягтися, ні сісти. Крайнєв трохи збентежився, подумав, що йому, мабуть, найкраще піти швидше звідсіль, жартом закінчивши цей недоречний візит.
— Це, мабуть, приємно — виступати в ролі рятівника.
— Так, це вигідна роль.
Крайнєв відчув, як гнівний комок підступає йому до горла.
— Що це ви робите зараз?
— Проект нового літака.
— Справді?
— Можете переконатися.
Крайнєв підійшов до столу. Сумнівів тут бути не могло — Марина тільки почала розраховувати крило, і розрахунки були незнайомі Крайнєву. Інженер відчув глибоку повагу до дівчини. І водночас в голові промайнула думка: «А що коли повториться історія з другим проектом?»
— Я дуже прошу вас, — голос Крайнєва звучав м'яко, стримано, — показати мені проект, коли будуть готові основні дані і принцип конструкції. Запевняю, що засідання, подібне до сьогоднішнього, не принесло мені радості.
Марина відсунула стільця набік і стала проти Крайнєва.
— Мені не треба вашої допомоги. Ви сиділи на засіданні і жаліли мене. Цього я вам ніколи не забуду. Я ненавиджу вас, Крайнєв! Ви мене зрозуміли? Ненавиджу!
— Цікаво знати — кого ви любите?
— Усіх, крім вас.
Пауза.
Мовчав Крайнєв, мовчала Марина, і тиша вже ставала нестерпною.
— Слухайте, — нарешті сказав Крайнєв, — мене зовсім не цікавить, ненавидите ви мене чи любите, але є одна справа, до якої мені не байдуже.
Марина здригнулася, почувши голос Крайнєва. Глибоко захований гнів вчувався за спокійними словами.
— Ви знаєте — інститут готує тринадцяту модель. Це швидкісний бомбардувальник. Ми всі сидимо над ним дні і ночі, і тільки інженер Токова робить у цей час химерні проекти.