— Хороші сини у вас, просто богатирі, — почав розмову Матросов, не зводячи погляду з діда.
— Та… нічого бога гнівити. Повиростали, — обережно, ще не знаючи, в чому справа, сказав дід і скоса подивився на синів. Він ще й досі не догадувався, для чого запросив його Матросов, і приготувався до всяких несподіванок.
— Скоро вже їм і в армію іти, — вів далі Матросов.
— Василь восени піде.
— А красиві хлопці були б, коли б їм на голови пілотки та по два кубики на сині петлиці, ото льотчики були б.
Матросов аж язиком прицмокнув, поглядаючи на діда, і в ту мить старий Котик зрозумів усе. Він озирнувся — сини стояли, тільки напружене чекання можна було помітити на обличчях. Котик перевів погляд на Матросова, зустрів його спокійний погляд і спохмурнів — все ясно, всі вони заодно, і тут вже доведеться відступати.
Але так просто погодитися і визнати себе переможеним дід не міг, а тому сказав:
— Товаришу Матросов, накажи хлопцям вийти на хвилину. Я з тобою сам на сам поговорити хочу.
Хлопці, як по команді, запитливо глянули на Матросова. Він кивнув головою.
А коли вийшли молоді Котики, дід кілька хвилин мовчав. Матросов чекав терпляче, сам не продовжуючи розмови. Нарешті дід сказав:
— Хлопці в льотну школу просяться, а я їх не пустив. Про це зі мною говорити хочеш?
— Про це.
— Так зараз бачу я, що тут було помилку дано, але зараз пустити їх я вже не можу.
— Чому ж так?
— Слово сказав. Раз старий Котик яке слово сказав, значить, змінювати його не можна.
— А хіба краще буде, як підуть без дозволу?
— Без дозволу мого вони не підуть, а перечити їм теж, мабуть, не слід. Бачу, я промахнувся тут.
Дід говорив спокійно, роздумливо, немов сам для себе вирішував складне болюче питання.
— Що ж робити? — ще раз запитав Матросов.
— А ти накажи мені, — раптом сказав дід Котик, — просто візьми і накажи.
— Що наказати?
— Накажи відпустити хлопців у школу, і все тут діло.
Матросов зрозумів, що дід уже давно погодився, але зараз тільки чекає нагоди, щоб приховати свій відступ.
— Клич хлопців, — сказав Матросов.
Хлопці зайшли, запитливо поглядаючи то на батька, то на Матросова. Секретар підвівся з крісла. Хлопці в одну шеренгу сталій біля столу. Тільки дід Котик залишився сидіти.
— Так що, Павле Матвійовичу, — урочисто запитав Матросов, — не зміниш свого слова?
— Ні, — твердо відповів дід.
— Тоді, в ім'я зміцнення нашої армії, наказую тобі пустити хлопців в авіашколу.
Хвилину дід мовчав, потім твердо, з великою самоповагою відповів:
— Коли наказуєш в ім'я зміцнення армії, то такого наказу переступити не можна нікому. Хай ідуть.
Усі троє молодих Котиків з першого ж слова зрозуміли батькову гру. Вони стояли біля столу і докладали величезних зусиль, щоб тільки зберегти урочистість моменту.
— Іншої відповіді я від тебе і не чекав, товаришу Котик, — підвів підсумки Матросов. — Ну, хлопці, от і кінець усій справі.
Василеві навіть не повірилося, що цю важку справу вже вирішено раз і назавжди. Він глянув у вікно на все будівництво, на височенний тепляк і раптом здригнувся.
Йому здалося, ніби височенна біла гора тепляка похитнулася.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ
Над деталями хвостового оперення бомбардувальника Марина працювала з захопленням. Вона познайомилася з загальним проектом і побачила, що Крайнєв ще й досі не розв'язав усіх проблем, які постали перед ним. Крейсер мав звичайні контури швидкісного літака. Звичайні мотори мали надати йому значної, але вже давно досягнутої швидкості. Правда, для цього класу машин така швидкість була рекордною, а навантаження крейсера збільшувалося незвичайно.
Інженери працювали до пізньої ночі, а об одинадцятій годині, за заведеним звичаєм, збиралися в кабінеті Крайнєва. Тут робився підсумок дня. Тут обговорювали закінчені частини роботи. Тут остаточно оформляли крейсер.
Крайнєв керував усім. До нього зносили всі креслення, всі зауваження, всі думки. З цього всього треба було вибрати потрібне і відкинути мотлох. Це була важка робота, але вона давала ясно видимі наслідки.
Весь колектив працював, як добре злагоджена машина, і маленьким коліщатком в цій могутній машині відчувала себе Марина Токова. Вона знала, що Крайнєв стежить за її роботою особливо уважно. Це не тільки тому, що хвостове оперення дуже важлива річ. Крайнєва цікавить, як саме працює інженер Токова. Марина все це знає. Вона працює на повну силу. Вона не збирається підводити Крайнєва і інститут.