Груда напівпрозорих м’язів бризнула дрібними обвугленими шматками, беззвучно гинучи під ударом вогненного променя. Всі мегеріанські хижаки відчули, що на планеті з’явився новий, досконаліший, аніж вони, звір, і відзначили про себе, що на двоногу прямоходячу істоту полювати не можна. Тепер медузи пропускали людей, намагаючись нічим не виказати свою присутність. Але не це було головним для медуз. Якась незрозуміла тривожна хвиля уривалася в їх мислячі органи, примушувала забувати про голод, про інстинкт самозбереження. І хвиля ця йшла від озера, яке вже піднялося до самих країв котловану.
РОЗДІЛ 13
Мовби пробуючи силу, озеро бавилося сміттям, що потрапило в нього зі струмками, розчиняло органічні частинки, а неорганічні речовини опускало на тверде нескаламучене дно. Напружившись, зібравши волю міріадів клітин воєдино, озеро накинулося на ліс телепатичним арканом і потягнуло все живе, немов затягуючи петлю. І мегеріанський ліс здригнувся, і застигли в жаху перед неминучою загибеллю звірі. Й лише третій місяць безпристрасно продовжував висіти в небі.
Стрілка «детектора розуму» вчора хитнулася, коли ми наближалися до третьої зони. Це зовсім поряд з озером. Разом із Сааді ми з самого початку досліджень розбили район на умовні зони. Озеро, де виловили костюми загиблих учених, ми прийняли за зону «нуль», кожні наступні сто метрів по радіусу — за чергову зону. Наша форстанція, таким чином, потрапляла у вісімдесят третю зону.
Кілька разів запеленгувавши джерело псі-хвиль, ми встановили, що випромінювання відходять від берега або з поверхні озера. За саадієвською шкалою визначили інтенсивність інтелекту. Вийшло десь на рівні пітекантропа. Не бозна що, але я особисто не став би відкладати знайомство з телепатом. Проте Сааді вирішив, що знайомитися зарано і слід ще зачекати. Я добряче розсердився, хоча наступного дня визнав, що контактолог мав рацію.
Ми виїхали зранку. Кеб залишили, як завжди, не доїжджаючи до озера. Увімкнули детектор. Стрілка відразу стрибнула. Пішли далі пішки. Я — позаду, Сааді трохи попереду. Абу-Фейсала було не впізнати. Професор то мов загіпнотизований не відводив очей від свого індикатора, то починав дико озиратися навсібіч. Я добре розумів збудження професора: він стояв на порозі відкриття або…
Йти було важко: вночі пройшла злива, і ліс, ще вчора придатний для легких піших прогулянок, перетворився на справжнє рослинне пекло. Все переплелося й переплуталося. Трава витягнулася й обвилася навколо колючого підліска, чагарники зацвіли соковитими жовтими джгутами, які за ніч обкрутили й немов зв’язали один з одним деревні стовбури, а бурі, зелені й канаркові крони дерев зійшлися вгорі в суцільну клаптеву ковдру. Під цим покривом мегеріанський ліс намагався утримати дорогоцінну, життєдайну вологу. На всіх лісових рівнях, від ґрунту, що чавкав під ногами, до листяного даху, вирувало й кричало на всі голоси, ударялося об наші захисні поля й відлітало в боки чужопланетне життя.
Ми пробивалися крізь зарості, де підпірнаючи під гілля, де, мов криголами, розсовуючи листя власною вагою, де деручись по завалах, наче по драбині. Ось якби попрацювати бластером хоча б дві хвилини, то перед нами лежала б зручна, в міру широка просіка. Причому, я певен, вона через добу знову повністю заросла б. Не виключаю, що я так і вчинив би, якби в мене був інший супутник. Але Сааді за таку вільність потім заїсть.
Здавалося, ці зарості ніколи не скінчаться. Я поділився з Сааді побоюваннями, що ліс може обірватися край самої води і останній наш крок буде просто в озеро. Але ми побоювалися марно. Перед озером рослинність рідшала, на берегах залишалася лише жорстка коротка трава. Якби це був земний ліс, то кращого майданчика під туристський бівуак і бажати годі. Але ми були не на відпочинку й пам’ятали про тутешні сюрпризи. Тому обоє відразу уловили в ідилічному пейзажі якусь неприродність, якусь невідповідність тому, що зустрічалося нам досі й склалося в єдину загальну картину.
Помітивши, як Сааді перевірив зброю, я теж намацав свій бластер. Однак потреби в тому не було. Нападати на мене ніхто начебто не збирався, та й захисне поле страхувало від несподіванок.
Ми розставили апаратуру, датчики, укріпили детектор. З його показів виходило, що десь у озері й справді причаївся хтось злегка мислячий. Це було неймовірно і могло обіцяти несподіванки, якщо прилад не брехав.