— А хто тобі дозволив?! — знов закипів пілот. — Як ти посмів ризикувати всією експедицією, кораблем, нашими життями, врешті-решт?!
— Та годі тобі, — розсердився, у свою чергу, Краснов. — Подумаєш — аварія яка! Нічого з нами не трапилося.
— Як — нічого? А гвинти? Пропелерний люк не закривається.
— Полагоджу я твої гвинти, не хвилюйся. Власноручно полагоджу.
— Де, цікаво? Чи не під водою, бува?
— Можу й під водою. Тут неглибоко. Метрів шістдесят.
— Це чиста випадковість, що тут мілко. А якби тут було три-чотири кілометри… — вже остигаючи, за інерцією продовжував Чекерс.
Під час перепалки з екологом він устиг просканувати головні вузли й переконався, що ніяких серйозних пошкоджень дисколіт не отримав.
— Хоч тридцять чотири! Тобі незгірш від мене відомо, Бобе, що дисколіт витримує практично будь-який тиск, йому однаково звідки стартувати — з орбітальної станції, з поверхні планети чи з дна морського. Врубай реактивну тягу й газуй.
— Газуй! Швидкий який. Ти витрату пального на старт у рідкому середовищі порахуй. А нам ще на Кайонегро летіти.
— Долетимо.
— Може, й долетимо. Якщо буде на чому.
— Тобто як? — не зрозумів Ігор.
— А так. Забороняється — ваш-таки брат еколог заборонив літати на іонному ходу на планетах. Без пропелерів, таким чином, нам ані тут, ані там робити нема що.
— Сказав, полагоджу пропелери! — гаркнув Ігор. — Зараз же. Негайно.
Із хрускотом ступаючи по кораловому дну, Роберт вийшов з-під дискольота. Йому довелося задерти голову, щоб бачити всі дії Краснова. Еколог сидів верхи на пропелерному кожусі, що нагадував верблюжий горб, і намагався випрямити вісь. Пілотові відразу стало ясно, чому не закривався вертолітний люк: погнувшись при зіткненні з черепахою, вісь зачіпала за край кожуха нижнім гвинтом.
— Ну як, виходить щось? — примирливо буркнув Чекерс.
Замість відповіді Ігор простягнув рукоять пневмомолотка, допоміг підійнятися нагору.
Хоча працювати під водою без звички виходило значно повільніше, ніж вийшло б, скажімо, в невагомості, проте вони досить швидко підправили вісь. Обидва гвинти, і верхній і нижній, довелося зняти — з восьми лопатей уціліло лише п’ять, причому одна з них була зігнута в буквальному сенсі в баранячий ріг.
— Надіє! — викликав Ігор.
І тут-таки ніби дзвіночки розсипалися в шоломофонах:
— Так, слухаю, Ігорку, ну що там у вас, я вже почала за вас хвилюватися…
— З нами-бо все гаразд. А ось гвинти геть плохі, ми їх демонтували, — повідомив пілот. — Надю, я хочу перевірити, чи закриється люк. Будь ласка, натисни на лівій панелі третю кнопку в другому ряду зверху.
Булькнувши повітряними бульбашками і пропустивши в себе голу, мов суха ялинка, вісь, стулки люка зімкнулися. Ігор задоволено погладив лінію стику, майже непомітну на гладкому матовому металі.
— Справу зроблено, Бобе, — сказав він. — Тепер можна й погуляти. Як гадаєш?
Чекерс не заперечував: не щодня випадає побродити під водою на іншій планеті.
Тепер, коли не було потреби поспішати й думати про ремонт, підводний світ виглядав зовсім по-іншому, ніж із кабіни дискольота. Вже не здавалася одноманітною, монотонною розмита блакить води. Зубчасті скелі, немов гірське тло на пастеллю написаному альпійському пейзажі, додавали картині морського дна глибини й загадковості. Десь на межі видимості, ніби примари, мелькали розпливчасті силуети; деякі з них, наблизившись, виявлялися звичайними витрішкуватими рибами, які нічим зовні не відрізнялися від земних. Плямистими стрічками звивалися, слалися по дну плоскі довгі водорості. Стискали й розтискали бутони з тугих пелюсток-мацаків кокетливі анемони. Та все ж достатньо було одного уважного погляду, щоб зрозуміти, хто справжній володар цього густонаселеного царства. Світ цей, поза сумнівом, належав коралам. Великі й маленькі; плоскі, мов різьблене віяло, і незграбні, схожі на громіздкий стіл на кривій товстій нозі; щетинисті, мов морські їжаки, й ледь шорсткі, з глибокими звивистими борознами, схожі на скам’янілий мозок; у формі гіллястих оленячих рогів і ніжні, немов весняні вільхові пагони, — всі ці незліченні корали покривали дно, чіплялися за схили скель, росли у всіх шпарах і ущелинах, виглядали з водоростей.
Незграбно ступаючи по хрусткому кораловому килимі, Краснов і Чекерс обійшли дисколіт. Космічний апарат стояв на твердому ґрунті в невеликій сідловинці між підводними скелями. Ігорю місце їх посадки дуже нагадувало класичний кораловий атол, з тією, щоправда, різницею, що в Тихому океані верхня крайка рифів зазвичай виходить на поверхню, а не ховається на глибині. Перед дискольотом стояла крута тупокутна круча, схожа на зламаний зуб. Авжеж, подумав Ігор, якби вони в цю кручу встромилися, були б проблеми. А так — усе обійшлося. Не рахуючи поламаних пропелерів, звісно, але це не найстрашніше: хай вони тимчасово позбулися вертолітного ходу, на орбіті в причепі є запасні гвинти. А іонний двигун легко підніме дисколіт з будь-якої глибини.