А охочих потрапити в місто було безліч: у гавані тіснилися гостродзьобі судна, що глибоко осіли у воду від великої кількості привезених товарів; з усіх боків по семи дорогах тягнулися в Нері нескінченні каравани возів, запряжених круторогими биками; піші й кінні поступалися дорогою рабам, що несли на паланкінах поважно сидячих вельмож. Усі вони прагнули потрапити у славний Нері, цитадель щасливих і мудрих.
Із кручі було видно й вулиці міста, прямі, мов спис, і білосніжні бані палаців, які звідси, з висоти, здавалися не більшими від яйця віщого птаха Інг, і сірі півкулі багатих вілл, потопаючих у зелені фруктових садів, і ошатні кубики з рожевої глини, обсаджені деревами, — будинки простих громадян Нері.
На майдані поблизу воріт, що виходили до порту, вирувала торгівля, сперечалися іноземні купці. Серед них були світлошкірі гіганти з племені тро, які ударом кулака могли вбити бика, підступні вузькоокі барги, відомі тим, що задля прибутку вони були ладні вирушити хоч на край світу, широкоплечі чорні воу, як ніхто інший досвідчені в ковальському ремеслі…
Здавалося, базар належав цілковито їм, чужоземцям, лише між собою ведуть вони торг. Однак, придивившись, можна було помітити, як серед горластих купців, не звертаючи на штовханину уваги, пристойно прогулюються чоловіки й жінки у блакитних плащах із зображенням священної гори Сумер — центру Земного Кола. Цих людей від галасливого багатомовного натовпу відрізняла біла, мов сніг, шкіра, волосся кольору полуденного сонця, владна постава. І зріст. Найвищий з них навряд чи був по груди найнизькорослішому купцеві. Але все-таки варто було людині в блакитному плащі — хай то був вельможа, стражник чи простолюдин — підняти руку, як гамір навколо неї вмить замовкав, сварки припинялися, й іноземці шанобливо схиляли голови: який товар удостоїть своєю увагою високоповажний і мудрий скерлінг?
«Немає народу мудрішого від нас, скерлінгів, — із гордістю подумав він. — І немає серед скерлінгів мудріших, ніж ми, жерці, обранці богів…»
І тут побачені живі картинки в голові Романа заметушилися, втрачаючи чіткість…
…Він — тепер не жрець, а вчений-сиір на ім’я Нейм — із захопленням поглядав на світ з висоти пташиного польоту. Хоча немає такого птаха, який зміг би ширяти так високо над священною горою Сумер. Лише розум людини міг створити цю літаючу колісницю, на якій підняли його в повітря мудрі чужоземці.
Забувши про свій мимовільний страх перед незвичайною зовнішністю й одягом чужоземців, про острах польоту, забувши взагалі про все на світі, Нейм у захваті водив срібною голкою по покритій воском дощечці. Його упевнена рука переносила на віск обриси землі, що виднілася крізь прозорі стіни колісниці.
Внизу, навколо острова, на якому стоїть чорна, мов ніч, гора Сумер, плескалося просторе Солодке море. Воно добре відоме всім мореплавцям своєю чистісінькою прісною водою й великою кількістю риби. З Солодкого моря беруть свій початок чотири могутні річки — Геда, Яха, Балка і Нга, що розтинають Земне Коло на чотири майже рівновеликі частини, на чотири благословенні континенти. І один з них — його рідна країна Ігма, найквітучіша, найбагатша, найосвіченіша. Вона населена скерлінгами, які піднеслися над іншими народами силою духу і знання…
— Вище! — попросив сиір Нейм, і колісниця, керована чужоземцями, слухняно злетіла увись, до сонця, сяючого в безхмарному яскраво-синьому небі.
Коли гора внизу перетворилася на малу плямку і стала майже невидимою, Нейм узяв нову табличку й почав наносити на віск нову далеч, що відкрилася перед ним. Він замалював абриси чотирьох континентів, відзначив проходи в горах, засніжені вершини яких простяглися уздовж усього зовнішнього краю цього кільця, там, де береги континентів омивають солоні води Океану. Звідси, зверху, було ясно видно, що не Геда, як прийнято було вважати, найбільша з річок, а Яха: хоча вона в гирлі має лише три рукави, а не п’ять, як Геда, зате вона майже удвічі ширша. Нейм наніс на карту вузьку океанську протоку, що відокремлює його країну від Диких Земель. І здивувався тому, що навіть звідси, з піднебесся, не було видно кінця їм.
Добряче спантеличили його дими, що курилися над материком між Нга і Яха, — це була норовиста, незатишна земля, вкрита лісами й болотами, де кишіли небезпечні звірі й гади. Люди там ніколи не селилися. Кому ж знадобилися гігантські вогнища? «Пожежі, — припустив він. — Але скоро почнеться сезон дощів, і пожежі ці будуть погашені незліченними потоками води». Проте й дими він наніс на свою воскову карту з належною сиірові скрупульозністю.