Нагадаю тобі про легендарну Гіперборею — північну країну з м’яким кліматом і розвиненою цивілізацією, про яку писали Геродот, Арістей, Гомер… Ось бачиш, я тебе вже агітую, наче не я, а ти був скептиком. Але ти поглянь, як усе стикується одне до одного!
Чим можна пояснити, наприклад, що пігмеї займали таке значне місце в легендах північних народів, причому, як правило, вони виступають у ролі магів і чародіїв? Усі ці тролі, гобліни, ельфи, феї, дворги, гноми…
Але дивні ліліпути зустрічаються не лише в оповідях. Так, мені привелося ознайомитися зі щоденниками голландського капітана Ван-Лінсхотена, який командував експедицією по північних морях в кінці XVI століття, і суднового лікаря Де Ламартіньєра — він плавав там само п’ятдесят років опісля. Так от, вони обидва описують народ, культура якого різко відрізняється від самоїдської. То були виключно низькорослі люди, майже пігмеї, з дуже смаглявими плоскими обличчями. Промишляли вони виключно полюванням, причому в море виходили на човниках, «зроблених майстерно з риб’ячих кісток і шкіри; усередині шкіра була зшита таким чином, що виходив мовби мішок від одного кінця човника до другого; всередині такого човника вони були вкриті до пояса, так що досередини човна не могла потрапити жодна крапля води». Тобто це був справжнісінький ескімоський каяк, але де — в районі Вайгача і Нової Землі, на Баренцовому узбережжі! В місцях, де мешкають ненці!
Але чи відомо тобі (я особисто раніше не знав), що існує непорушний науковий факт: самоїдські племена, що населяють тундру на арктичному узбережжі, в тому числі й ненці, не є аборигенним населенням. Вони прийшли з Саянського нагір’я на початку першого тисячоліття нашої ери і завершили розселення на європейській Півночі лише до XVIII століття.
А зараз — слухай! ДО них і ПРИ них на цих землях існувала аборигенна культура, яка потім повністю була асимільована ненцями. Це були племена, які промишляли морського звіра на каяках і жили в землянках з «риб’ячих», тобто китових, кісток. Такі землянки у 20-х роках на західному березі Ямалу виявив радянський дослідник В. М. Чернєцов. У одній землянці він знайшов поховання IV (!) століття.
Я дізнався, що записані ненецькі перекази про низькорослий народ, який займається чаклунством і уникає спілкування зі звичайними людьми, хоча іноді й лікує їх, обмінюється товарами й навіть укладає шлюби. І народ цей ненці називають… Як? Правильно, сиртя!
Отож те, про що розповідав нам Апіцин, не слід вважати лише казкою. Відкрий докладну мапу узбережжя Баренцового моря від Каніна до Ямалу, і ти виявиш там мис Сиртя-саля, сопку Сиртя-седа, річку Сиртя-яха, озеро Сиртя-то…
До речі, я знайшов легенду про озеро сиртя: нібито в ньому живуть злі духи, що живляться вони рибою, а коли риби не вистачає, викидають із озера промінь світла і вирушають по ньому на полювання. Звичайну людину ці духи з’їдають без розмов, разом з собаками й оленями. Лише сиртя вміють знаходити з ними спільну мову…
Отож, старий, канінські «видіння» мені тепер уявляються дещо інакше.
Ага, найголовніше. Нещодавно я відвідав гіпнотизера, нашого професора-психотерапевта Маканіна. Перевіряв, що мені приверзлося після того відварчику, яким мене пригостила Пуйме, а що бачив насправді. Так от: Маканін запевняє, що ніяких галюцинацій не було. Все — дійсність! Як тобі?
І ще один цікавий нюанс… Пам’ятаєш, я розповідав про гірське озеро поряд з печерою, в якому вночі плавав місяць? Я ще дуже романтично порівнював плаваюче віддзеркалення з листом. То про всяк випадок я перегорнув календарі. І що ж з’ясувалося? Тієї ночі на небі місяця взагалі не було, так що в озері «місячний лист» плавати ніяк не міг. Що ж тоді світилося? Не знаю. Але в голові крутиться легенда про чортів, що гуляють по світловому променю, знищуючи навколо все живе. Можливо, це Священне Вухо й насилало на сиртя хвороби? Хороший, одначе, подаруночок від мудрих чужоземців!
Обіймаю. Буду в Москві через тиждень і відвідаю.
P. S. Ага, ось що іще. Під гіпнозом я, здається, пригадав дорогу до Сиртя-мя. Які в тебе плани на відпустку?»
Перекладено за виданням: ВОКРУГ СВЕТА. — 1989. — № 7.
ШОСТИЙ ТРОФЕЙ
