— Я теж так думала, — тихо озвалася Гледіс.
— Не дивно. Вплив його гіпнозу неосяжний. Він розумний і сильний. Крім того, він виконав обіцянки, які колись так щедро сіяв перед народами світу. Проте ми дивилися далі, в грядущі цикли історії. Бачили неминучі катаклізми, коли безмірна потенція духу ввійде в протиріччя з усталеними формами життя, з обмеженою формою вияву. Кареос був прихильником спокою. Орані ж треба було повстанця!
Ми досягли прекрасних результатів. Кареос вже не може ігнорувати існування астероїда Свободи. Він заборонив навіть згадувати Зоряного Корсара, він — я знаю — хоче знищити наш світ, але воля Космічного Права непорушна: новий світ створено, і він уже безсмертний.
— І я… — Гледіс опустила голову, в її голосі чулося ридання. — Я могла бути руйнатором мрії. Як це жахливо!
— Протиріччя буття, — просто сказав Корсар, з любов’ю дивлячись в очі дівчині. — Дух часто неспроможний розрізнити суті тої чи іншої енергії. Тепер ти збагнеш, що Кареос казав неправду про мене? Що я не прагну завоювати планету, щоб стати Правителем?
— Так, — палко мовила дівчина. — І ось моя рука. Віднині я з тобою, з Аерасом, з братами Свободи!
Горіор довго мовчав, зворушений її поривом. Потім, дивно усміхаючись, запитав:
— Твоє рішення вільне?
— Так!
— Ти ще подумаєш, о Гледіс! Від цього залежить дуже багато!
— Про що ти, Горіоре?
— Скажу пізніше. Не можна силоміць розкривати пуп’янок квітки. Я хочу, щоб на тебе глянув учитель.
— Аерас?
— Він.
— Мені страшно.
— Чому?
— Він мудрий і безжальний. Він побачить всю мою душу, розкриє найпотаємніше.
— А хіба в тебе є що ховати від друзів?
— Ні. Але… там є багато нікчемного.
— Тим краще. Ти позбавишся його. Ховати сміття навіть у звичайному житлі — це ознака елементарної некультурності. Вчителю, ми чекаємо.
Посеред приміщення спалахнув малиновий ореол. За ним з’явилися форми людини. Гледіс упізнала Аераса — сивого космонавта, який вперше з’явився на екранах космокрейсера «Ара». Він ласкаво усміхнувся, торкнувся рукою чола враженої дівчини.
— Ти їй усе розповів? — запитав він Корсара.
— Все.
— Ти хочеш показати їй новий обрій?
— Хочу, вчителю, — з надією сказав Горіор.
— Розумію твоє бажання. Та треба пам’ятати про сплетіння сердечних зв’язків. Вони найміцніші. Де гарантія, що вона зуміє розірвати павутину минулого?
— Я вірю.
— Цього мало, коли справа стосується свободи волі іншої істоти. Ми можемо покладатися лише на власне рішення. Проте зажди…
Гледіс слухала дивну розмову Аераса з Корсаром, нічого не розуміючи. Старий вчитель схилився над нею, зазирнув у її очі. Вона відчула легке запаморочення, біль у серці. Потім тепла хвиля прокотилася в грудях, охопила все тіло. Вона похитнулася. Горіор підтримав її. Дівчина почула тихий голос учителя:
— Вона щира й чиста. Покажи їй новий обрій. Але не поспішай переступати останній поріг. Це велика відповідальність. Не лише для себе ти йдеш на подвиг. Для всього космосу.
— Я знаю, учителю!
— Тоді йди. Але ще раз застерігаю: свобода волі! Голос Аераса затих. Гледіс отямилася. Вона сиділа в кріслі, проти неї стояв Корсар зосереджений, серйозний.
— Де учитель? — прошепотіла дівчина.
— Вій покинув нас.
— Про який новий обрій ти розмовляв з ним?
— Я покажу тобі його, дівчино. Вставай! Спочатку ти поглянеш на астероїд Свободи, а потім…
— А потім що?
— Це можна лише відчути. Вийдемо звідси.
Він узяв її за руку. Гледіс відчула жар в усьому тілі. Вони вийшли з приміщення. Перед ними відкрилося райдужне сплетіння квітів і дерев. Дихнуло прохолодне, насичене ніжними запахами повітря. Горіор ласкаво глянув на неї.
— Хочеш полетіти?
— Хочу. Тільки на чому?
— Просто так. Тримайся за мене.
Вона схопилася за його плече, скрикнула від несподіванки. Квіти, дерева попливли вниз.
— Я боюся! — крикнула Гледіс.
— Хто хоче безсмертя, той повинен відкинути страх, — засміявся Горіор. — Чого боятися вічному?
— Я ще не вічна!
— Ти станеш такою! — Владно сказав Горіор, міцно пригортаючи дівчину до себе. — Дивись! Дивися на наш чудесний притулок. Тут живуть тисячі безстрашних, які бажають розірвати кайдани обмеженого буття!
У блакитній млі бовваніли легкі будівлі, мерехтіли басейни-озера, де-не-де в просторі пролітали постаті людей, а в центрі гігантської сфери сяяло штучне світило.