— Вітання Протагору!
— І тобі вітання, чужинцю… Демокріте, невже це ти? Ну так, звичайно, син поважаного Дамасшша з Абдер… Як це я не впізнав тебе одразу, мій давній друже?
Земляки міцно обнялися.
— Скільки ж це ми часу не бачились?
— Більше двох олімпіад, — всміхнувся Демокріт.
— Справді… Як швидко плине час… Дивлюся на тебе й мимоволі пригадую нашого славного вчителя Левкіппа. Ти чимось схожий на нього. Так, так, не заперечуй. Рухи, жести стали стриманішими. Усяк здогадається, що ти чимало побачив, спізнав життя… Розповідай же хутчіше, що робив увесь цей час.
Був спекотний полудень. Однак у Протагоровій господі було затишно і прохолодно. Обідаючи, вони запивали смаковиті наїдки розбавленим у гідрії хіоським вином.
Уважно слухав Протагор оповідь Демокріта про чужодальні краї, про те, якими знаннями володіють тамтешні мудреці. Далеко не про все бачене й чуте розповідав Демокріт: не відав, яким став Протагор за ці роки. Неважко було зрозуміти, що він давно втратив зв’язок з рідним полісом і перетворився у вчителя мудрості, як називали себе софісти. Зробивши з науки джерело збагачення, він подорожував по містах, виступаючи перед великими й малими зібраннями. В одних промовах розвінчував старі забобони, відстоював демократичний устрій, в інших підтримував олігархію. Найбільше значення для Протагора, як і для більшості софістів, мали. гроші. Він брав за виступ сто мін і нарікав, що люди почали до нього вороже ставитись.
— Бо мають рацію, — різко кинув Демокріт. — Хіба ж можна продавати знання!
— Людина є міра всіх речей, — глибокодумно вирік Протагор у відповідь. — Існуючих, якщо вони існують, і неіснуючих, якщо вони не існують. — Помовчавши, додав: — Шкода лише, що далеко не всі уміють належним чином оцінити працю того, хто приносить їм ці знання.
— Суперечливі твої слова, Протагоре, — озвався Демокріт. — Це добре, що ти ставиш у центр буття не потойбічні сили, а людину. Але небезпечно вважати, ніби для кожного дійсним є те, що здається кожному.
— Про всяку справу можуть бути висловлені цілком протилежні думки, — незворушно відстоював свою тезу Протагор.
— Але ж демагоги на основі цього принципу можуть обстоювати свої корисливі цілі, — не втримався Демокріт.
— Ти закидаєш мені корисливість? — не без сарказму мовив Протагор. — А я й не заперечую. Просто не звертаю уваги, коли тутешній мудрагель Сократ виступає проти софістів. Але навіть з ним ми у дечому сходимось. Приміром, я не знаю, Існують боги чи ні, не кажучи вже про те, які вони на вигляд. Надто багато причин перешкоджають пізнанню цього, до того ж людське життя коротке.
Демокріт застеріг, що не варто вголос говорити про це першому стрічному.
— Маєш рацію, — погодився Протагор. — Але ж ти не перший стрічний. А втім, мій демоній нашіптує, що зі мною колись вчинять так, як сьогодні збираються зробити з Анаксагором. Під час війни зі Спартою в Афінах розплодилася тьма-тьмуща донощиків-сикофантів. Будь обережний, Демокріте.
— Анаксагору загрожує вигнання? — не міг стримати обуреного вигуку Демокріт.
— Коли б вигнання, — скрушно похитав головою Протагор. — Зазнавши поразки від Перікла, Кімон та Фукідід, керівники аристократичного угруповання, вирішили похитнути авторитет найкращого афінського стратега, звинувативши Анаксагора у безбожності. І доручили зробити це Клеону, в якого за душею немає нічого святого.
Тисячний натовп зібрався довкола ареопагу, щоб почути присуд Анаксагору.
— Сьогодні розглядається справа афінського громадянина Анаксагора, сина Гегесібула з Клазомен, — зависнув над майданом голос архонта. — Він звинувачується у богохульстві і поширенні безбожності. Обвинувачем виступить знаний багатьом присутнім афінянин Клеон.