Безумовно, яким би обдарованим не був Аркадій Олександрович, він не міг знати більше того, що відомо сучасній армії спеціалістів. Але не може не захоплювати наукова сміливість, з якою він ще на початку XX століття відмовився від звичних уявлень і зумів по-особливому, дещо змінивши кут зору, глянути на оточуючий світ, побачити незвичне у звичному. На основі розрахунків і вимірів, які лежали на грані можливого тогочасної науки, він робить, здавалося б, фантастичні екстраполяції та прогнози.
Робота в Геологічному комітеті дедалі більше обтяжувала Сошенка. Сподівання зацікавити промисловців новим методом пошуку корисних копалин не виправдалися. Сім’я Аркадія Олександровича переїжджає до Києва — міста його юності. Проте зайнятися викладацькою і науковою діяльністю не судилося. Довідавшись, що опальному професору пропонується місце в університеті, генерал-губернатор особисто наклав вето на цей прояв лібералізму. Залишившись без засобів до існування, Аркадій Олександрович дає приватні уроки, перекладає для наукових часописів статті з англійської, німецької та французької мов.
Наприкінці 1911 року Сошенко робить спробу зацікавити Головне військово-інженерне управління ідеєю визначення відстані до рухомих об’єктів при допомозі ультразвукових хвиль. Суть її грунтувалася на використанні відомого ще з XIX століття п’єзоелектричного ефекту у кварці: якщо до п’єзокристала підвести електромагнітні коливання, то кристал перетворює їх у механічні, які породжують ультразвукові хвилі. Відбившись від якоїсь перешкоди і потрапивши на інший п’єзокристал, хвилі викликають електромагнітні коливання, які неважко зафіксувати. Це був прообраз ультразвукового ехолота, який сконструює в 1916 році французький фізик Поль Ланжевен з метою виявлення німецьких підводних човнів. Незважаючи на те, що Німеччина повним ходом готувалася до війни, а газети рясніли повідомленнями про дедалі зростаюче суперництво між країнами Антанти і кайзером Вільгельмом, Сошенкову пропозицію було покладено під сукно. Така ж доля спіткала і розроблений вченим картографічний метод пошуку корисних копалин на основі гіпотези кристалічної будови Землі. Не допомогло навіть те, що напередодні першої світової війни в країні бракувало деяких стратегічно важливих мінеральних ресурсів. Тоді Аркадій Олександрович навіть не припускав, що цей випадок невдовзі обернеться несподіваним чином…
У вересні 1913 року Аркадій Олександрович отримав листа з Лондона, в якому глава фірми «Джейсон-електрік» пропонував ученому контракт з метою проведення в Індії детальнішого пошуку корисних копалин його методом. Ознайомившись з умовами контракту, професор Сошенко відповів згодою. Починається підготовка експедиції в далеку країну.
Розділ II
В ДОРОГУ!
О другій годині ночі наші четверо шукачів пригод виїхали з Парижа через ворота Сен-Дені.
Значна частина щоденникових записів професора Сошенка безповоротно втрачена. Чимало думок, викладених ним на папері, так і залишились нерозшифрованими, деякі з них можна тлумачити по-різному. Тому все, що викликало найменший сумнів чи допускало двозначне розуміння, нами обійдено.
Але передусім — про події, які передували першому запису в щоденнику.
Умови запропонованого Сошенкові контракту були доволі жорсткими. В разі успішного завершення експедиції всі зібрані матеріали, в тому числі карти з зазначенням районів корисних копалин, мусили лягти на стіл глави фірми «Джейсон-електрік», і протягом двох років ні професор Сошенко, ні інші учасники експедиції не мали права вступати в контакти з пресою і розголошувати подробиці нового методу пошуку корисних копалин на сторінках будь-яких видань.
«Джейсон-електрік» зобов’язувалась оплатити рейс з Одеси у Бомбей та придбати великогабаритне обладнання. Всі інші витрати мала взяти на себе експедиція, і вони компенсувалися лише в разі успіху. Розмір винагороди фірма ставила у залежність від експлуатації родовищ, обмежуючи її п’ятьма відсотками майбутніх прибутків. Право формування експедиції залишалось за Аркадієм Олександровичем. Придбання бурильного обладнання та іншого спорядження організовували філіал фірми в Бомбеї, зокрема доктор Прасад, та її представник у Каїрі Стівен Меррей, Сошенко вирішив порадитися зі своїм давнім товаришем по Гірничому інституту Антоном Володимировичем Шведовим, інженером «Землеробського синдикату». Аркадій Олександрович надзвичайно цінував цього неговіркого, напрочуд врівноваженого і витриманого геолога: доля неодноразово зводила їх на Уралі і в Середній Азії.