— Знаєте, чому на нас звертають увагу? — пояснив бувалець-матрос. — Їм просто незвично, що таке добірне товариство подорожує пішки.
Лише тепер гості завважили, що й справді крім них на тротуарах не видно європейців.
Запитання сипались на Крішана без упину. Доктор Прасад ледве встигав відповідати. Але з його усміхненого обличчя було видно, що роль гіда йому вельми до вподоби і що він радий нагоді поділитися з уважними слухачами своїм невичерпним запасом знань про місто, про навколишні території, про героїчний опір місцевого населення британським завойовникам.
Так, англійці доклали чимало зусиль, щоб європеїзувати місто. Однак усе, що можна було бачити навколо, зроблено руками індійців. Про традиції тутешніх будівничих свідчили незрівнянної краси храми і палаци. Послідовники індуїзму, джаїністи, мусульмани, буддисти, зороастрійці-вогнепоклонники парси, вихідці з Ірану — всі вони представлені тут культовими спорудами. В одному з мальовничих районів міста, на горі Малабар Гілле, мандрівники звернули увагу на круглі кам’яні вежі, що проглядалися крізь стовбури пальм. Звідти долинала сумна мелодія. Крішан пояснив, що це так звані вежі мовчання, де парси залишають тіла померлих єдиновірців. Хижим птицям відводиться роль могильників. Сусідство двох різних епох — одна з найхарактерніших прикмет Індії.
Коли вже підходили до готелю, Аркадій Олександрович заклопотано спитав Прасада, чому так погано йдуть справи із закупівлею спорядження. Той і сам не розумів, у чім річ. У нього було таке враження, ніби хтось навмисне перешкоджав філіалу фірми. У кращому разі пропонувалося приладдя з прихованими дефектами. Часто посередники відмовлялися продати потрібні речі, твердячи, що їх немає на складах, хоча Крішану і його підлеглим було достеменно відомо, що це неправда.
Аркадій Олександрович спохмурнів. Може, це наслідки його відмови від пропозиції німецького консула в Александрії?
Помітивши стурбованість професора, доктор Прасад вирішив повернути розмову в інше русло.
— Облиште невеселі думки! Вас чекає приємний сюрприз. Пригадуєте нашу розмову в Дубліні, коли ви виклали мені основні принципи своєї гіпотези про кристалічну будову Землі?
В очах Сошенка засвітився цогник цікавості.
— Пам’ятається, ви згадували про родинну реліквію, що формою нагадує запропоновану мною модель Землі-геокристала.
— Саме так, шановний професоре, саме так. Незабаром у вас буде нагода переконатись, що мої слова мають під собою міцне підґрунтя.
Готель «Брістоль», білокамінна чотириповерхова споруда у вікторіанському стилі, з численними колонами й балконами, стояв у глибині великого саду, обнесеного високою металевою огорожею, пофарбованою в чорний колір. До входу вела доріжка, викладена плитами з червоного мармуру й обсаджена стрункими пальмами, у широколистому верхів’ї яких висіли гірлянди кокосових горіхів. Справа і зліва зеленіли газони, оточені акуратно підстриженим живоплотом, уквітчані кущами бугенвілій. На бамбукових розтяжках були напнуті білосніжні парусинові тенти, схожі на велетенські гриби.
Аркадій Олександрович і його супутники з’явились тут у час задушливої спеки, коли переважна більшість мешканців готелю відсиджувалась за товстими стінами. Довкола було безлюдно, якщо не рахувати двох індусів у самих дхоті і без тюрбанів. Поливаючи зелень, вони час од часу обдавали себе струменями води.
Біля входу в готель стояв худорлявий індус, вбраний у вузькі малинові штани, такого ж кольору довгий сурдут з двома рядами блискучих ґудзиків, обвішаний галунами, в еполетах. Доповнювали опереткову уніформу білий тюрбан і загнуті догори чорні шкіряні пантофлі, взуті на босу ногу. На його незворушному обличчі відбилося легке замішання, коли він побачив доволі численну групу гостей, яка у розпалі дня підійшла до готелю. Вклонившись, завбачливо відчинив перед клієнтами масивні, ковані бронзою двері. Експедиція опинилась у стилізованому під середньовіччя залі: рицарські обладунки по кутках, на стінах мечі, алебарди. За спиною портьє — розкішний гобелен брюссельської мануфактури, на якому був зображений поєдинок рицаря з міфічним єдинорогом.
Для новоприбулих були приготовлені три двомісні номери на третьому поверсі. Розморені незвичною спекою, всі одразу кинулись до рятівної води, щоб хоч трохи освіжитись. Але це мало допомогло. Дехто за порадою Крішана Прасада вирішив спробувати заснути.